Лана Краска
...їй щодня тримати його , а йому її - щоночі
листівки з обіймами щоранку один одному
цілувати екрани телефонів на відстані
і чекати на зустріч у лютому місяці
тішити змучені серця спогадами
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
...і коли знову змінювались плани
і зустріч з реальності перетворювалась на мрію
до неї безсоння приходило з чаєм
а йому просто не кортілося жити...
вона ледь не щодня влаштовувала пікети
із транспарантами
бентежила ночі спокій хресною ходою
зі смолоскипами
а він вірно і віддано готував їй каву щоранку
і цілунком
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
чому
я знову вірю у світання
отих воскреслих у мені надій
не забуваю. Марне намагання
закреслити минулий хід подій
за що
вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку
додому поверталася повз парк і пішки
одного дня ти скажеш - зрозумів
твої секрети більш не таємниця
ти надто божевільна , не свята
хоч не проста , але і не цариця
не йдеш - летиш
а часом вона була різкою
у декілька раз гостріша за лезо ножа
обрАзи не мають лишатись без болю
обрАза у відповідь - така ось ціна
вона не вдавала із себе невинність
а коли вимикали світло
перетворювалось місто на небо
бо ліхтарики - рукотворні зорі
а масиви будинків - печери
відкіля в мандри плинули хмари
хто з дощем , хто з лихим суховієм
