Лана Краска
тарую час , відведений для бою
відважую печаль і сльози каяття
я не люблю . Та полюбить готова
твою журбу в захмарених очах
я йду у тінь , молюся до нестями
своєму ідолу Перуну й Лані - Див
розмови про все до опівночі
світанки в екранах смартфонів
навіщо так сталось - зустрілися
і що далі буде - а хтозна
хотілося б вірити в долю
і все таки напишу
слова
що на серці маю
я вірю в свою любов
я вірю
я їй ввіряю
ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак ... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
... і скільки б він на неї не дививсь
і скільки б до дрібничок не вивчав
вона була й лишалася його
благословенний життєдайний храм...
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
і знову йду
дорогами тісними
обачливо поставивши свій крок
не до зірок
не до окрайця неба
я просто хочу йти з тобою вдвох
... а інколи
коли тиша ще сонного міста здавалась нестерпною
коли дзвони ранкових заграв розривали церковними маршами
він влаштовував хресну ходу , фанатично , до острова
її кожне тремтіння пригадував , іменоване оргазмами...
вона не пила нічого , окрім його крові
їй не до смаку було вегетаріанство та веганство
лиш карміново - гостре
гаряче
й спокусливе
ароматно - кохане
мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів...
сьогодні вона частина
не ціле
ледь половина
її порцеляновий всесвіт
розбито
розтрощено вщент