Лана Краска
а що їй в обіймах інших ?
від них пахне тільки неволею
їй небо пасує з хмаринками
не затхлість у парі з недолею
вона скаженіє від примусу
законів , тортур і насиллявона не купується цінником
я кожен день пишу вірша
проте не на папері , а в уяві
тебе шматую , рідная душа
до кольору вечірньої заграви
чекаю мить , коли жадане слово
в мені пробудить спогади сумні
вона ледь не щодня влаштовувала пікети
із транспарантами
бентежила ночі спокій хресною ходою
зі смолоскипами
а він вірно і віддано готував їй каву щоранку
і цілунком
вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
а вона знову малювала минуле
не категорично
але поступово
все далі і далі від сьогодення
пірнала туди, де вона невідома
і тиша знов
довічна
чи не вічна
на мить лишень
на день
чи на добу
пити каву о шостій ранку
поки місто дрімає без світла
його сповідь в листах читати
і кохати його на відстані...
розмови про все до опівночі
світанки в екранах смартфонів
навіщо так сталось - зустрілися
і що далі буде - а хтозна
хотілося б вірити в долю
а їй , такій тоненькій у місячному промінні
прозоро-ефірній до сонця навпроти
хотілось єдиного - його сильних обіймів
кохання й шаленства нові горизонти
і половинка розбивалася на чверть
і половинка не була єдиним
її у білому вбранні вели на смерть
її вели любов , життя і мрії...
вона не мала себе за генія
але щовечора
за чаєм з печивом
в уяві змученій, чуттям схвильованій
долала відстані
до нього в місто
вона не пила нічого , окрім його крові
їй не до смаку було вегетаріанство та веганство
лиш карміново - гостре
гаряче
й спокусливе
ароматно - кохане
