Лана Краска
а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів...
а вночі вона ставала іншою
більш м'якішою та порцелянною
діставала зі схованки знімки
подарунки і листування
їй вночі наче легше дихалося
і моралі суспільства тікали до біса
приходить день
завбачливо зустрівши
небес благословення , доброту
а світ лишень
чекає на узбіччі
допоки світло зрушить темноту
я сам на сам
з тобою , моя доле
кого ж іще знайти
одна душа , життя одне , а більше
не мріється в полоні гіркоти
а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...
***
я так довго не бачила снів
що забула який ти насправді
тихий шепіт весняних полів
чи нещастя зрадливая правда
хто ти є у моєму житті
тільки тінь , тільки мрія про диво
ти наново мене перешиваєш
нитками чорними
на біле полотно
яскраве ні
табу на колір - барву
бо не бажається
і все таки напишу
слова
що на серці маю
я вірю в свою любов
я вірю
я їй ввіряю
а небо мені навіщо ?
у нього ж нема берегів
і голос його надто тихий
і пісня його не звучить
я тільки на небо погляну
і страх мою душу займа
я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
...а ввечері вже звичний ритуал
ледь тепле молоко на темній кухні
без світла вечір - що ж , хай буде так
вона і так в календарі закреслить вечір
ледь тепле молоко на смак мов цукор
вона обирала тінь
завжди і в усіх випадках
на свято - лампадки , свічки
і з книжкою та канапками
життя за цупкими фіранками
музейно