Махновія Степ
Чомусь небо не радіє білому снігу,
Хмари запишались у висоті…
Вітер кидає виклик білій холодній ковдрі,
Утворюючи заметіль.
2013р.
Ти знав, що я тебе любила,
та це було давно, колись.
Минули довгі роки болю,
Не дочекалась дива.
А ти мені чомусь наснивсь.
Умисно я зробила перший крок
наперекір своїй совісті,
я давно припинила слухати рок
більше він не несе мене до зірок-
в мені надто багато гордості.
Вони були створені один для одного,
як день для ночі і навпаки.
Коли її не стало він перетворився на робота
За неї лив сльози роками свої.
Тепер його серце заіржавіло.
Безжальні роки свою справу зробили.
На березі моря.На березі мрій
зажурено чайки курличуть,
Чи то шаленіють від власних утіх,
Чи то за собов вітер кличуть.
На березі моря і власних думок ,
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Вирвані сторінки-папери
З зошита зеленого були
У вогонь безжально полетіли
Не дописані на них були рядки
Без жалю і співчуття вони
До душі одної не зуміли
Ймення Марічка
Прекрасне як чічка.
Воно є прадавнім і споконвічним.
Всі гарні й прикрашені шармом величним
Русяві й чорняві дівчата Марічки.
Гонитва жагою розлита
На шкіру свинцеву мою,
І слово, що госте, мов бритва
З грудей я своїх дістаю.
Безодня накрила брезентом
звикання коктейлем малини,
Твій настрій падатиме за шкалою Ріхтера,
проте, як все - голова не болітиме.
Тебе просто мучить давня обітниця,
так довго усе ж твої нерви точитиме.
Мені ж не однаково що буде з тобою...
Хай мій настрій падатиме теж у прірву.
Тихо зустрічала мати з війська сина.
Ніжно обійнялись душі їх журливі.
У очах - не спокій. Сльози проковтнули,
А у серці - радість: він прийшов додому!
«Здраствуй, синку, рідний»- стиха промовляла.
Син всміхнувся щиро і сльоза розтала.
