Махновія Степ
Дорогою додому
( 2.12.15р.)
Дорогою додому ти завернув до лісу,
йшов стежкою старою, минав старі узлісся.
Тут затишок знайомий у спогадах лишився,
Милість змінити на гнів - не так важко,
Важко визнати помилки й докори совісті.
Це не перемога, коли відкриваючи спиртного пляшку
Ми починаємо складати повісті.
Змінюючи напрямок роздумів,
Забагато в світі серіалів
забагато планів і думок.
Я тебе так чітко пам'ятаю
свою нав'язану любов...
2010
Хороша поезія - вона, як варення:
Солодка, з кислинкою,
Як чиїсь одкровення.
Хороше варення всім добре смакує, -
А щиру і справжню поезію люблять.
Золотою ниткою я латала рани,
Голкою прозорою спогади виймала
Мигдалевим чаривом з супроводом тіней,
Мерехтінням шепоту і чаклунських віянь.
Золотою ниткою зашивала рани
Голкою прозорою видирала пам'ять .
Під вагою смутку, в безнадії тиші
Ми з тобою бігли, наче інь і янь.
Потрібно дзвонити завжди найріднішим,
Частіше та без зволікань.
Вигадуйте для радощів нОві забави,
Вдавайте часом трохи хуліганів.
Метеликом сяду на твої я плечі
І пісню ласкаву тобі наспіваю
Про море сніжинок, що душу виймають,
про дивне, і вічне, і все, що доречне.
Між сном і долиною снів є кордони,
Кордони обітниць і забобонів.
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була
Тихо зустрічала мати з війська сина.
Ніжно обійнялись душі їх журливі.
У очах - не спокій. Сльози проковтнули,
А у серці - радість: він прийшов додому!
«Здраствуй, синку, рідний»- стиха промовляла.
Син всміхнувся щиро і сльоза розтала.
Життя нам по черзі давало ляпасів,
Кусало, любимо обидвох і без пафосу.
З тобою у школі ми були - подруги,
Ділились секретами й мріями, знов таки…
Немов січневі квіти, праникові,
Довершено вкладаються в букет
Тобі у вияві прихильності й любові -
Там залишився серця силует
Його.
До непристойності відверта простота
її тебе чіпляє й не дає спокою.
Коли її байдужість – кислота
для твоїх мрій і жаркого серця,
ти наче ртуть, що розливається рікою.