Махновія Степ
Метеликом сяду на твої я плечі
І пісню ласкаву тобі наспіваю
Про море сніжинок, що душу виймають,
про дивне, і вічне, і все, що доречне.
Між сном і долиною снів є кордони,
Кордони обітниць і забобонів.
Ще ніби - не доросла , але вже - й не дитина…
Дівчина з карими була очима.
На зріст не висока - мініатюрна.
З красивою посмішкою і навіть ходою.
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була
Щастя - це торкнутись тебе,
ти винуватець мого безсоння і навпаки.
Щастя це відчувати дотик
тобою цієї листівки.
І дякую тобі, що ти є,
Ти мій допінг,
Вирвані сторінки-папери
З зошита зеленого були
У вогонь безжально полетіли
Не дописані на них були рядки
Без жалю і співчуття вони
До душі одної не зуміли
Розлилися фарби у твої портрети.
Денним світлом раю - відчинились двері,-
Мій благальний погляд був ключем до тебе,
вітер зашарівшись відлетів до неба.
Ти побачив в них наші силуети.
Мені сьогодні наснилася війна,
І серце в жилах, наче охололо,
І відчай охопив мене з повнА
Душа на відстань певну відлетіла.
Не втратити надію над усе,
Проте спитати більш ніхто не сміє.
Над нами сяє сонце золоте,
Над нами небеса синіють.
Якби ти знав, як я тебе люблю
І очі ти мої тоді побачив!
Умисно я зробила перший крок
наперекір своїй совісті,
я давно припинила слухати рок
більше він не несе мене до зірок-
в мені надто багато гордості.
Я не зроню сльози з очей.
І більше не заплачу -
Чорнила туші надто дорогі тепер,
Проймають ті слова за душу, кляті.
Напрочуд гарні, напрочуд дорогі,
Одначе,
Ти змушуєш моє серце битись пришвидшено,
Ти навчив мене літати не будучи пташкою
Твоя посмішка стала мені нагородою,
Ти обплів життя моє казкою…
Ти зачарував мене вродою,