Махновія Степ
Хороша поезія - вона, як варення:
Солодка, з кислинкою,
Як чиїсь одкровення.
Хороше варення всім добре смакує, -
А щиру і справжню поезію люблять.
Ти давно не нове,
наче вчора з’явився на мапі,
Місто славне Дніпро -
ти багатий своїми літами.
Розлилися фарби у твої портрети.
Денним світлом раю - відчинились двері,-
Мій благальний погляд був ключем до тебе,
вітер зашарівшись відлетів до неба.
Ти побачив в них наші силуети.
Мовчи, не сердь мене ще більше,
Дозволь тебе я спантеличу
Своїм легким чуттєвим сміхом
Тобі себе я дам напиться.
Твій настрій падатиме за шкалою Ріхтера,
проте, як все - голова не болітиме.
Тебе просто мучить давня обітниця,
так довго усе ж твої нерви точитиме.
Мені ж не однаково що буде з тобою...
Хай мій настрій падатиме теж у прірву.
Ти знав, що я тебе любила,
та це було давно, колись.
Минули довгі роки болю,
Не дочекалась дива.
А ти мені чомусь наснивсь.
Сонні дерева осінні,
Збита осіння трава.
Хмари осінні рожеві,
Стиха ховаються вдаль.
Осіннім гравієм душі
майнула темна нить,
неначе з задумів чиїхось
зустрілись я і ти.
Блукаючи гаями меж,
минаючи усіх,