Махновія Степ
Метеликом сяду на твої я плечі
І пісню ласкаву тобі наспіваю
Про море сніжинок, що душу виймають,
про дивне, і вічне, і все, що доречне.
Між сном і долиною снів є кордони,
Кордони обітниць і забобонів.
Ще ніби - не доросла , але вже - й не дитина…
Дівчина з карими була очима.
На зріст не висока - мініатюрна.
З красивою посмішкою і навіть ходою.
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була
Щастя - це торкнутись тебе,
ти винуватець мого безсоння і навпаки.
Щастя це відчувати дотик
тобою цієї листівки.
І дякую тобі, що ти є,
Ти мій допінг,
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Вирвані сторінки-папери
З зошита зеленого були
У вогонь безжально полетіли
Не дописані на них були рядки
Без жалю і співчуття вони
До душі одної не зуміли
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Немов січневі квіти, праникові,
Довершено вкладаються в букет
Тобі у вияві прихильності й любові -
Там залишився серця силует
Його.
Мені сьогодні наснилася війна,
І серце в жилах, наче охололо,
І відчай охопив мене з повнА
Душа на відстань певну відлетіла.
Не втратити надію над усе,
Проте спитати більш ніхто не сміє.
Над нами сяє сонце золоте,
Над нами небеса синіють.
Якби ти знав, як я тебе люблю
І очі ти мої тоді побачив!
Умисно я зробила перший крок
наперекір своїй совісті,
я давно припинила слухати рок
більше він не несе мене до зірок-
в мені надто багато гордості.
Я не зроню сльози з очей.
І більше не заплачу -
Чорнила туші надто дорогі тепер,
Проймають ті слова за душу, кляті.
Напрочуд гарні, напрочуд дорогі,
Одначе,