Метеликом сяду...
Метеликом сяду на твої я плечі
І пісню ласкаву тобі наспіваю
Про море сніжинок, що душу виймають,
про дивне, і вічне, і все, що доречне.
Між сном і долиною снів є кордони,
Кордони обітниць і забобонів.
Я стану русалкою рифів у морі
від того, що надто багато тут болю.
Метеликом сяду, наче ти моя квітка.
Привітний сніданок залишмо у ліжку.
У небі багато простОрів і світла,
у ньому ми танемо – ми його частинки.
Метелики в серці літають не спішно,
одіті у сонце, а хтось в мої вірші.
2015р.
©Махновія Степ
