Махновія Степ
Сон увірвався десь над ранок
доївши круасан,допивши каву...
Я поцілую на останок
твої зволожені уста
від зваби.
Милість змінити на гнів - не так важко,
Важко визнати помилки й докори совісті.
Це не перемога, коли відкриваючи спиртного пляшку
Ми починаємо складати повісті.
Змінюючи напрямок роздумів,
Ймення Марічка
Прекрасне як чічка.
Воно є прадавнім і споконвічним.
Всі гарні й прикрашені шармом величним
Русяві й чорняві дівчата Марічки.
Колись усе було інакшим.
Пташки співали класику і джаз.
І не було у тому співі фальші,
І гармонійним світом був баланс.
Колись усе було інакшим,
Дорогою додому
( 2.12.15р.)
Дорогою додому ти завернув до лісу,
йшов стежкою старою, минав старі узлісся.
Тут затишок знайомий у спогадах лишився,
Під вагою смутку, в безнадії тиші
Ми з тобою бігли, наче інь і янь.
Потрібно дзвонити завжди найріднішим,
Частіше та без зволікань.
Вигадуйте для радощів нОві забави,
Вдавайте часом трохи хуліганів.
Зірвав троянду лютий Вітер
До ніг їй - Осені поклав.
Літає він тепер щасливий ,
Бо істинне він відшукав .
А Осінь часом полохлива,
Міняє настрій і ходу,
Вони були створені один для одного,
як день для ночі і навпаки.
Коли її не стало він перетворився на робота
За неї лив сльози роками свої.
Тепер його серце заіржавіло.
Безжальні роки свою справу зробили.
Ти змушуєш моє серце битись пришвидшено,
Ти навчив мене літати не будучи пташкою
Твоя посмішка стала мені нагородою,
Ти обплів життя моє казкою…
Ти зачарував мене вродою,
Дівчина з іменем Ромашка,
опустила руки під пальто,
Наче то її осіння казка,
наче ти її давно…
Пам’ятаєш дзвінкий сміх наївний? -
Вітер дивний свідок тиші.
Він знає більше, ніж потрібно двом.
Вплітає він стихії в дивні вірші
і доторком він обертається на шторм!
Він вільний, йому заздрить птах шалений.
Він блискавці - суперник і не брат.
Я не тому втікаю від дощу,
що він холодний і ,що я намокну.
Коли він падає – згадую тебе
в ту мить опале листя вже пожовкле.