N. Sh.
Я не люблю. У тім моя печаль.
В самотніх та порожніх ночах
згубився я. Ранковий жаль
повиє холодом мене охоче.
Туманом починався ранок.
Густим. Він крався між дахів,
ховав у собі з мітлами панянок
і тихо кутав сонний двір.
Тоді я бачив тільки вежі,
У листопаді виноград
смакує, наче після смерті подих,
як кожен доторк й кожен дотик
до одягу твого поверх принад.
Терпкий та повний стелить аромат
Домалювавши прохолодний ранок
скажи отому хлопчику "Привіт."
Нехай ти бачила його вкрай мало:
якихось шість секунд. Чи сорок сім.
Всміхнись йому, не бійся, пташко.
Це ж саме те, чого вам треба.
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
І так ліниво, наче краплі теплої води
спадають на холодні руки вранці,
як перший вихід Цезаря до Клеопатри,
так відкриваю очі я.
Сухий і ще холодний вітер приклеює старі листки
до вікон кухні. Цейлонський чай у шклянці
А що мої вірші?
Я в них геть інший:
той, хто легко з’їдає жіночі серця.
Спини гнуться, мов кішки
у дівчаток колишніх,
про кого я брешу у своїх віршах.
Між твоїх ніг на мене дихало теплом,
стікало щедро слиною,
я ж розвернув тебе до себе спиною
і входив в тебе, мов кийком.
Ти не вертілась, не пручалася,
Ти квіткова і ледь задимлена,
а у мене приступи голоду.
Ти майже мовчиш. Звабливо так
і між нами доторк за дотиком.
Твоя кава ще трохи і вистигне,
Мадам, мадам, я пив вино,
з горлянки хляв у себе хвилі.
Червоно та півсолодко воно
котилося й текло у моїм тілі.
Мадам, і Ви п'єте з горла?
Ми трахнемось з тобою в парку,
ми будемо обоє напідпитку,
і я, залізши тобі в майтки,
легесенько тебе там вщіпну.
Ти зойкнеш, налякаєш птаство,
Твої ноги збиватимуть росу
з трави та ще не забраного сіна,
світанок цілуватиме коліна
промінням майже теплим.
Відчути б мить оту святу,
