N. Sh.
Дикий острове з рожевим пляжем,
легіт твоїх лісів зупиняє мій шторм.
Штурм обривається у першій же фазі,
як фразу оргазм обрізає тоненько листком.
Твої води навколо солодкаво-солоні:
Ще осені клаптик, холодна зима,
весна двадцять третя й два місяці літа.
У нас для кохання ще часу - гора.
А далі направлення: Україна східна.
Ти кажеш: "Чекатиму." В білі листи
Сухою травою та димом осіннім,
усмішкою з суму та схлипом
приходиш і мариш постільно,
приходиш і кажеш щось тихо.
Що саме - не розібрати,
Туманом починався ранок.
Густим. Він крався між дахів,
ховав у собі з мітлами панянок
і тихо кутав сонний двір.
Тоді я бачив тільки вежі,
Скільки я тебе цілував!
Мабуть, зірок буде мало.
Щоб злічити, не вистачить трав,
ні краплин дощових, ні шпаргалок.
Скільки мені ти давала тепла!
Я не люблю. У тім моя печаль.
В самотніх та порожніх ночах
згубився я. Ранковий жаль
повиє холодом мене охоче.
Ця дрібка днів, цей часу злам
між осені теплом й похмурим листопадом,
лягла під ноги листям Вам,
ізжовклим листям із шкільного саду.
А Ви в цих черевичках, Ви
Твоє пальто промокне від дощу,
взуття твоє пливтиме по калюжах
і ти у відчаї кидатимеш салют
старому ліхтарю, що перед клубом.
Стрибатимеш між острівців землі,
В твоєму голосі чути крихти непевності,
в кожному порусі - відгомін ревності.
Жаринкою вільно цигарка світиться.
Хрестик натільний на шиї повісився.
У кімнатному мороці підконтрольні нечемності
Я звалив би з тобою, де море і пляжі,
в будинок маленький на прибережжі,
щоб пити вино в лежаку через вечір
чи в квартиру у центрі в мегаполісній вежі.
Я утік би з тобою на якісь заробітки,
На підвіконні
я залишу слід
розлитою водою
із піддону у вазоні.
І мені б
не бачити тебе,
І так ліниво, наче краплі теплої води
спадають на холодні руки вранці,
як перший вихід Цезаря до Клеопатри,
так відкриваю очі я.
Сухий і ще холодний вітер приклеює старі листки
до вікон кухні. Цейлонський чай у шклянці