Неоніла Володимирівна Гуменюк
Багрянцем сяють маків пелюсточки
Та чути жайвора вгорі чудовий спів
І крилечка тріпочуть, мов листочки.
Донизу небо кида бірюзу,
Яка вкриває васильки-волошки,
Рясну пустити може ще сльозу
Дивиться він так уважно навкруг,
Красень-синочок весни диво-квітень
Коня свого пастись пускає на луг.
Хоча там травичка ледь-ледь визирає,
Малесенька ще бліда зелень її
Матінку-землю помалу вкриває,
Ти солодким поцілунком
Вуст торкнулася ледь-ледь.
Ніби й справді меду трішки
Пригубила я у лісі.
Як дурманить отой мед.
Бо, здається я сп"яніла,
Я сповідаюсь віршами
Перед людьми і Господом,
Перед своєю совістю.
Спокій люблю і тишу я.
Терпіть не можу галасу,
Пустопорожніх балачок,
Ромашки біленькі, дзвіночки бузкові,
Ще й колосочки тугі золотаві
Вплелися в яскравий вінок обжинковий.
Врожай уже зібрано.Будемо з хлібом,
Вродили на славу жита й пшениці.
Ми хлібороби із прадіда-діда,
І дзвониками забриніло,
Линуло грозами-дощами
Та землю щедро напоїло.
Зрум"янило суницям щічки,
Вдягло віночок волошковий,
Всміхнулось сонячно й привітно,
Від подиху вітру тремтить.
Зацвів уже сад яблуневий
І хочеться так сюди йти.
На квітоньку бджілонька сіла,
Свій голос вона подає,
Бо чую - в пелюстках бриніла,
Не шеберхне ніде.Срібне місячне сяйво
Теж гойдається тихо.Тікає пітьма,
Темну постать свою по кутках десь ховає.
Під ногами сніжок на морозі скрипить
І старезні дуби всі стоять,мов сторожа,
Із м"якенької хвої у зимоньки ложе,
Любов"ю ділитись і смутком,
Разом усі ночі і дні
Та доленьки бути дарунком.
На себе узяти твій біль,
Переживання й тривоги,
А на столі хліб і сіль
Із зірками поміж хмар
Та донизу погляда,Де у річечці вода.
Бачить личко своє срібне
І подружок - ясних зірок
Сяють золотії очі,
Про кохання все шепочуть.
Рум"яняться яблука в нашім саду,
Отаву косити пора молоду,
До осені котиться теплеє літо.
Коротшають дні, стають довшими ночі,
А на світанку - холодна роса.
Та літечко я відпускати не хочу,
Але тобі, матусю, злі вітри
Сипнули сивини ще молодою.
Та вистояла, все стерпіть зуміла
І горе подолать взяла десь сили,
Й на люди не виходила сумною.
Всміхалася, усе пісні співала,