Неоніла Володимирівна Гуменюк
Не на жарт.І не сама.
Вітер свище, завива,
Чи то плаче чи співа.
Завірюха-заметіль
Сипле снігом звідусіль,
Що не видно і за крок
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
Не живе давно ніхто в нім,
Простір травам, споришам.
Та ступлю лиш на подвір"я,
Чую голос, ненько твій я
І щемить моя душа.
Чорнобривці, рута-м"ята
Дощ та сніг, а чи сльози сльоти,
Треба в будь яку пору щасливим
Почуватися й радість нести.
В будень теж, а не тільки у свято,
Слід знаходити свій позитив,
Бо прекрасного в нас так багато,
Любов"ю ділитись і смутком,
Разом усі ночі і дні
Та доленьки бути дарунком.
На себе узяти твій біль,
Переживання й тривоги,
А на столі хліб і сіль
У творчості сяга вона висот
І на роботі вирішить проблеми,
Родині теж надійний є оплот.
Вона і вчитель, і порадник мудрий,
Матуся ніжна, щирий вірний друг,
Турботлива бабусенька онукам,
Їм років по триста.Які вже й посохли,
Котрих розкололи навпіл громи,
А деякі радують цвітом і досі.
У спеку під їхнім тінистим гіллям
Приємно посидіти.Тут прохолода.
А восени вкрита всенька земля
Бавиться з ними, приємно лоскоче,
Буває і так, що доводить до сліз,
А потім в обіймах втішає до ночі:
-Люблю вас, струнких білокорих красунь,
Ате, що жартую, ви вже вибачайте.
Хоча вітерець і бешкетник й пустун,
Бо теплої купелі прагне усе:
Чорноземи, квіти, трава і дерева,
Волога життя із собою несе.
Без неї і хліб не родитиме в полі,
Посохнуть листочки в садах на гіллі.
Як сонця й води буде завжди доволі,
Та ніжні й лагідні і теплі,
У них завжди стільки роботи,
Але встигають все, до речі:
Орати, сіяти, збирати
І доглядати свійську птицю,
Корів доїти й випасати.
В старім саду батьківськім яблуневім,
Ніхто не доглядає вже за ним,
Та він здається казкою для мене.
Це батько їх колись давно садив,
Плекав ті яблуньки, наче маленькі діти,
Ми ж дивні імена давали їм,
Де босоногого дитинства спориші
І юність облетіла цвітом вишні,
Вела вузенька стежечка у ліс.
Збирати на галявині суниці,
Послухати пташиний щебіт й спів,
Помріяти, побути наодинці
