Неоніла Володимирівна Гуменюк
Визнать життєві помилки,
На серце каменем лягають
Гріхи за прожиті роки.
На жаль не зміниш вже усе ти,
Життя рікою відпливло.
Та намагаймось жити чесно,
Ті почуття, що про кохання?
Але я знаю, слів не треба,
Лише поглянути на тебе
І ти в очах моїх читаєш
Все, що тобі сказати маю.
2017 р.
Царівна польова чесала косу,
В росі скупала ніжки свої босі,
Всміхаючись, вона стрічала ранок.
Жайвора пісня ген із високості
Срібними переливами бриніла,
Щось тихо шепотів красуні вітер,
Все на світі знає він, всюди ж побував,Лугами широкими,високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так,аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
І зрозуміло все без зайвих слів,
А дощ шепоче тихо про кохання
Та сонечком погожий день зігрів.
Блідо-зелена перша ніжна парость
Розсипалась недбало по землі.
Це веснонька усім-усім на радість
Так давно вже ніхто вас не косить.
Біль і тугу мою заглушіть,
Все єство миру й злагоди просить.
І під сонцем, дощем, на вітрах
Всеньке літечко ви зеленійте,
Я пройдуся босоніж по вас,
Кучеряві хмарки,ніби чайки махають крильми,
Та лукаво-лукаво підморгують яснії зорі,
Рибками золотими здаються,напевне вони.
Місяченько,немов диво-човен із срібним весельцем,
Котрий хвилі легенько гойдає то вгору,то вниз.
Грає,піниться море і дихає свіжістю небо,
Яка одиноко стоїть край села,
Там зелен-барвінок, трава неприм"ята
Й троянда під вікнами вже відцвіла.
Охоче пройдуся стежками дитинства,
Хоча заросли полинами вони.
Додасть мені сили прозора і чиста
-Кохаю, кохаю, - шепочеш ти так мені гаряче,
Відповідаю,що вірю і щиро також люблю,
В обіймах тону,наче в морі тепла та радості
І це почуття нізащо уже не згублю.
-Щаслива, щаслива, - промовляю укотре подумки,
А сяючі очі розкажуть усе-усе,
Це букет барвистий жартів й сміху.
Його ти подаруй знайомим, друзям,
Порадуй рідних ним, нехай не тужать.
Веселий ти і настрій пречудовий -
Не треба вже пігулок та уколів,
Бо сміх продовжує життя, здавна відомо.
Не видно нічогісінько за ним.
Холодною і мокрою завісою
Він дуже схожий та й на сірий дим.
Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
Латаття ще зелене на воді,
Вітер розчісує траві коси руді,
Нахилила віти,
Обсипає сніг із неї
Сильний зимний вітер.
Та гойдає вона ними,
Крилами неначе,
А сніжок летить донизу,
