Неоніла Володимирівна Гуменюк
Ти цим не накликай на себе лиха,
Бо воно й справді підкрадеться тихо
Й гостем непроханим заявиться сюди.
Не " плюй в криницю", із якої п"єш,
Не завдавай нікому зла та болю,
Яму не рий комусь, бо сам впадеш
В старім саду батьківськім яблуневім,
Ніхто не доглядає вже за ним,
Та він здається казкою для мене.
Це батько їх колись давно садив,
Плекав ті яблуньки, наче маленькі діти,
Ми ж дивні імена давали їм,
Любов дарує іншим навзаєм,
Тоді рясніє буйним-буйним цвітом,Хоча уже до осені ідем.
Осінь життєва лагідна хай буде
У мене, в тебе, а душа співа,Любити ближнього також хай не забуде
Й для неї знайдуться привітнії слова.
2020 р.
Білі розсипали кучері
Та й на зелені кафтани
І золотом вишиті гудзики.
Куди це так гарно прибралися,
Чи свято яке урочистеє?
Вони ж не приховують радості -
Словом звучить поетичним,
Відображає, читачу повір,
Життя моє праведне й грішне.
Бо кожен вірш - то частинка його,
Фрагмент автобіографічний.
А помислів та почуттів що не крок
Цілунок відчули сонячний,
Зраділи, росою умившись.
В серпанок прозорий закутались,
У травах високих заплутались,
Їм вітер наспівував тихо.
І слухали тую співаночку,
У твоїх очах, душі твоїй.
Це весна їх запалила знову
Промінцями мрій, нових надій.
Бо життя коротке й швидкоплинне,
То ж бери від нього геть усе
І не гай даремно ні хвилини,
Під сонечком весняним спину гріє.
Тобі я, полечко так радісно кричу:
-Ти ж моя доля і життя й надія.
Мій прадід тут трудився увесь вік,
Дідусь землицю пестив, мов дитятко,
А батько ще малим босоніж біг,
Мов із бісеру -
Це біленьку скатертину
Зима вишила.
Її в лісі простелила
На галявині.
Подивіться яке диво,
Не завжди вишите барвистими нитками:
І колючками встелене воно,
І гострими твердими камінцями.
А треба йти по ньому день у день
І не боятись труднощів ніколи,
Можна й поплакать, поспівать пісень,
Повільне танго з вітерцем.
Усе їй було мало, мало,
Хотілося іще й іще.
Скинула плащик свій багряний
І почепила на гіллі,
Краплини-роси розсипала,
Що здається ось-ось ненароком торкнуться землі,
Їх відносить далеко кудись шалапут той вітрисько,
Потім спати вкладається в ясена там на гіллі.
Той скрипить, ніби вітру співа колискову
Або в казку цікаву запросить тихенько його.
Вітерець відпочине, тоді пустуватиме знову