Неоніла Володимирівна Гуменюк
І пам"ятаймо мить, коли любов цвіла
Трояндами, ромашками, тюльпанами,
В серці запалила іскорки тепла.
Життя таке коротке й швидкоплинне,
Літа біжать так стрімко, мов бистрая ріка.
То ж бережім, шануймо ми любі "половинки",
В старім саду батьківськім яблуневім,
Ніхто не доглядає вже за ним,
Та він здається казкою для мене.
Це батько їх колись давно садив,
Плекав ті яблуньки, наче маленькі діти,
Ми ж дивні імена давали їм,
Полум"ям яскравим догорає обрій,
Промінці останні сонечко кида.
І приходить вечір у накидці чорній,
Вітерець легенько її розвіва.
Походжає чинно він поміж дерева,
Ще - на лавку сяде ту, що у саду,
Не видно нічогісінько за ним.
Холодною і мокрою завісою
Він дуже схожий та й на сірий дим.
Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
Латаття ще зелене на воді,
Вітер розчісує траві коси руді,
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.
І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Із червонодзьобим журавлем.
Зможе низько він тоді вклониться,
Як набрати хтось води прийде.
І ніхто уже не пам"ятає
Хто копав криниченьку оцю,
Тільки дякувать щодня не забувають
Ростуть Петрові батоги,
Кольору синяви п"янкої
У них чудові квіточки.
Поряд ромашка жовтоока
Ворожить - любить він чи ні,
А далі он за кілька кроків
А, може в чомусь навіть кращі.
То другосортними нас нащо
Вважати дозволяють ті,
Котрі міцне здоров"я мають,
Стрункі, вродливі та успішні?
В наш бік щораз кидають звично
З вітерцем по травах боса,
Роси холодили ноги
Та не змерзла анітрохи,
Бо летіла, їй здавалось
З принцом в тридев"яте царство
На легких пушинках-крилах,Щастям й радістю світилась,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
На зеленій сукні диво-трав
Хтось залишив отакі маленькі,
Та ще й незабудки вишивав.
Сплів віночок із ромашок й маків
І мереживо з волошок-васильків,
Татар-зілля постелив та м"яту
І річка вийшла з берегів,
Несуть птахи на крилах весну,
Чується їх вітальний спів.
До сонця тягнеться підсніжник,
В "жилах" беріз пульсує "кров",Краса незаймана та ніжна
В серцях пробуджує любов.
