Неоніла Володимирівна Гуменюк
Палають у полі поміж пшеницями.
І хочеться так доторкнутись мені
До них та зігрітись, згадати про давнє.
В блакиті волошок скупатися теж,
Немов у безмежному синьому морі,
А із ромашок віночок сплетеш
І котиться воно в траву м"ячем.
Усюди-всюди та її заграва
Багряним розсипається дощем.
А черешневі вогники-листочки
Спалахують на сонці, мов рубін,
Розшита у калиноньки сорочка
Щось у мене під вікном.
Чи кульбабки знов розцвіли?
Але ж осінь вже давно.
Хризантемки це маленькі
Жовтим килимом цвітуть,
Усміхаються щоденно
У кущиках зелених сховались ягідки
І чорні, і червоні, бери їх рви руками,
Варення з них смачнюще буде серед зими.
А у траві суниці, їх теж треба нарвати,
Бо чай із них цілющий та лікувальний теж.
Приготувало літо для нас багато ягід,
Це закоханих всіх день,
Це і вірність лебедина,
І квітучий сад пісень.
Він, вона - дві половини,
В унісон сердець биття
Не лише на Валентина,
Кутя багата,Бо разом з нею
Всіх страв дванадцять.
Ну, а Маланка
Та й на вечерю
Приготувала
Кутю вже щедру.
Дощиком рясним,Сердився на неї й гримав
Буркотливий Грім.
Ніжно Сонечко всміхнулось
І не стало сліз.
Виріс в Небі понад Лугом
Веселковий Міст.
Від подиху вітру тремтить.
Зацвів уже сад яблуневий
І хочеться так сюди йти.
На квітоньку бджілонька сіла,
Свій голос вона подає,
Бо чую - в пелюстках бриніла,
Моя лукава усмішка,
В очах - іскринки радості,
В душі любов відлунює.
Й надалі таємницею
Для тебе залишаюся,
Скільки вже літ розгадуєш -
Змайстрували годівнички
Для маленької синички,
Для горобчиків хай буде
Й снігурів червоногрудих.
Хай і сойка прилітає,
Їсти всім тут вистачає:
Десь поблизу струмочок дзюркотів,
Але зима знову чомусь вернулась,
Мабуть хотіла налякати їх.
Та показати свою силу й владу,
Мовляв, усі ви бійтеся мене.
Але весна уже не за горами
У твоїх очах, душі твоїй.
Це весна їх запалила знову
Промінцями мрій, нових надій.
Бо життя коротке й швидкоплинне,
То ж бери від нього геть усе
І не гай даремно ні хвилини,
