Неоніла Володимирівна Гуменюк
Тільки місяць поволі проплив, наче лебідь.
Поміж хмарами в сивій холодній імлі
Заховався і світить уже ледве-ледве.
Тихо-тихо навкруг.Задрімав очерет,
Заколисаний вітром.Й верба хоче спати.
Лиш берізки шепочуться, знають секрет,
Морозець на травичці легкий.
Чим іще нас цей місяць порадує:
Закружляють сніжинки легкі,
А чи сонечком ще зігріватиме
Чи, можливо накличе дощу,Вітер листя останнє зриватиме
Та кружлятиме ним досхочу?
Сутінків десь поділась тінь,
Трійкою коней мчала фея,
Чувся веселий передзвін.
Крихітні дзвоники конвалій
Лунали, як врочистий гімн,
Все сяяло та вигравало
Зелені були вчора,
А нині ось знайдеш ти
Рожеві та червоні.
Їх сонце цілувало
І слід свій залишило,
Щоб ти і я зірвали
Все вгору й вгору і летить, летить
Понад землею й набирає сили,
Прагне, щоби її почули всі.
Легесенько торкає струни серця
Й вони вже в унісон з нею співають.
Стає так добре і привітно й легко -
Та у коси вплетеш ромашку,
Ті далекі згадаєш дні,
Коли юність кохала палко.
Подаруєш своє тепло,
Яке душу мою зігріє,
Почуття, що колись цвіло,
Голосна колядочка, в хату йде з добром.
А там щедрувальники підуть із мішком,
Вранці посівальники золотим зерном
Засівають кожного,щастя зичать всім,
Любові та злагоди.Нехай буде мир.
І здоров"я множиться, відніметься зло,
Таку гарну і ніжну-ніжну,
Яка душу твою потішить,
Про кохання моє повіда.
Тобі усмішку подарую,
Заворожу тебе, зачарую,
Гляну в очі твої блакитні,
Так промайнуло, наче день один:
І радості текла бурхлива річка,
Та болю й втрати був нестримний плин.
Мене любили, вірили, кохали,
І заздрили, ненавиділи теж.
Я намагалась не звертать уваги,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
Чарівний спів птахів лунав,
Збирали жменями суниці,
Літо ж так щедро пригоща.
Нарвав букет білих ромашок,
З трепетом серця дарував,
Ти ж їх так любиш, моя пташко.
Сипле літечко липовий цвіт,
Аромат неповторний той вітер
Так далеко несе всюди й скрізь.
Ти вдихаєш його, наче ліки,
Паморочиться аж голова.
Так духмяно тепер пахне липа