Неоніла Володимирівна Гуменюк
Зелені були вчора,
А нині ось знайдеш ти
Рожеві та червоні.
Їх сонце цілувало
І слід свій залишило,
Щоб ти і я зірвали
Зозуля перестала теж кувать,Запахло сіном по усій окрузі,
Маківку літа зустрічаєм так.
Петро й Павло пройшлися берегами,Лише синіють їхні батоги,
Біля воріт злітають вгору мальви,
Мов різнокольоровії птахи.
Зібрали полуницю й вишні стиглі
Своєї скрипки, музика лилась,
Мов на цимбалах віртуозно краплі
Мелодію творили.Раз у раз
Вона бриніла, мов дзвіночки срібні
Та чарувала і тебе й мене,
Наче у казку кликав той оркестр.
На малій кисличці,
Хоч позолотив їх серпень,
Ніби й гарні з виду.
Але тверді, немов камінь,
Що і не вкусити.
Так і люди теж бувають
Високій-високій
Хтось сховавсь.Напевне
Від лихого ока.
Бо іще літає
Розбійник-шуліка
І все виглядає
Вітаються із світом вранці,
В полудень ніжаться на сонці
І загадково мружать очі.
Співає вечір колискову -
То й засинають безтурботно.
Розбудить їх зоря ранкова,
Не шеберхне ніде.Срібне місячне сяйво
Теж гойдається тихо.Тікає пітьма,
Темну постать свою по кутках десь ховає.
Під ногами сніжок на морозі скрипить
І старезні дуби всі стоять,мов сторожа,
Із м"якенької хвої у зимоньки ложе,
Сиві коники,
Зникла юність золота
Десь за обрієм.
В сіру куряву доріг
Пішла молодість,
Зрілість стала на поріг,
І суничним літом,
Осінню бурштиновою
Та заметіллю зимовою,
В будь яку року пору
Я із тобою поруч,
А ти зі мною, милий,
Не живе давно ніхто в нім,
Простір травам, споришам.
Та ступлю лиш на подвір"я,
Чую голос, ненько твій я
І щемить моя душа.
Чорнобривці, рута-м"ята
Ростуть Петрові батоги,
Кольору синяви п"янкої
У них чудові квіточки.
Поряд ромашка жовтоока
Ворожить - любить він чи ні,
А далі он за кілька кроків
Зацвіла так рясно липа,
Бджілоньки сюди летять,
Щоб нектар скоріш збирать.
Згодом з нього буде мед,
Ні для кого не секрет,
Що цілющий та смачний
