Неоніла Володимирівна Гуменюк
Білі розсипали кучері
Та й на зелені кафтани
І золотом вишиті гудзики.
Куди це так гарно прибралися,
Чи свято яке урочистеє?
Вони ж не приховують радості -
Візерунки малював,
Вийшло Сонечко ранкове -
Труд увесь його розтав.
Плакали Троянди білі,
А намисто із Зірок
Розірвалось, розлетілось,
Зачаровує й манить усе за собою.
І нема уже змоги за ним не іти,Дуже хочеться - поряд щоб завжди був ти.
А ті очі, неначе краплиночки неба,
Сиплять в душу тепло, зігрівають її
Та витьохкують там про любов солов"ї
І не жити без них мені, як і без тебе.
Полум"яніють між листків.
І для Романка й для Марічки
Й для Олечки цей плід доспів.
Всі діти люблять полуницю
З сметаною та цукром й без.
То ж нею запастись годиться,Щоб взимку смакувати теж.
Милая ненечко, люба матусю!
З долонь твоїх щедрості спрагло нап"юся,
Щоби передати онукам та дітям.
Ти наймудріша з усіх, кого знаю,
Поради твої, мов би стиглі зернини,
Чи на вишиваній лляній скатертині
Усе в багрянець одягла.
У неї щиро я попрошу
Спокою, миру і тепла.
Хоча уже свята Покрова
Встеляє листом всі стежки,
Хай не поменшає любові
І збивали на траві росу.
Пам"ятаєш, ми були щасливими?
Спогад той і досі я несу
У своєму серці полум"яному,
Там вогонь кохання ще не згас,
Ще й сьогодні зіркою яскравою
Царівна польова чесала косу,
В росі скупала ніжки свої босі,
Всміхаючись, вона стрічала ранок.
Жайвора пісня ген із високості
Срібними переливами бриніла,
Щось тихо шепотів красуні вітер,
Хвилювалася та й за діточок,
Хоч сховала їх вона в житечку
Й у травах густих теплим літечком.
Але все ж вона та й тривожиться,
Не знайшли б бува її схованку.
Як на місці всі пташеняточка -
Душу мою знову розтривожила.
Нині я весела, не сумна,
Казкою цією заворожена.
Скільки весен було у житті,
Різні всі такі й неперевершені,
Бо усі мої шляхи-путі
Це букет барвистий жартів й сміху.
Його ти подаруй знайомим, друзям,
Порадуй рідних ним, нехай не тужать.
Веселий ти і настрій пречудовий -
Не треба вже пігулок та уколів,
Бо сміх продовжує життя, здавна відомо.
Весна втирає сльози:
-Ти не сумуй, подружко,
Уже нема морозів.
То ж плакати не треба,Вологи й так немало,
Он Сонечко із Неба
Вже Промінці послало
