Неоніла Володимирівна Гуменюк
Не на жарт.І не сама.
Вітер свище, завива,
Чи то плаче чи співа.
Завірюха-заметіль
Сипле снігом звідусіль,
Що не видно і за крок
Дощ та сніг, а чи сльози сльоти,
Треба в будь яку пору щасливим
Почуватися й радість нести.
В будень теж, а не тільки у свято,
Слід знаходити свій позитив,
Бо прекрасного в нас так багато,
Дивним поглядом зваблю теж,
Мов крилом обніму руками,
Бо кохаю тебе без меж.
Відігрію твою я душу,
Що замерзла у самоті.
Я повинна, ти чуєш?Мушу
У кущиках зелених сховались ягідки
І чорні, і червоні, бери їх рви руками,
Варення з них смачнюще буде серед зими.
А у траві суниці, їх теж треба нарвати,
Бо чай із них цілющий та лікувальний теж.
Приготувало літо для нас багато ягід,
Все чергуються вони.
Доля так вже захотіла,
Щоби дні такі були
Сонячні, веселі, світлі,
І журливі та сумні,
То трояндами розквітлі,
Сипле літечко липовий цвіт,
Аромат неповторний той вітер
Так далеко несе всюди й скрізь.
Ти вдихаєш його, наче ліки,
Паморочиться аж голова.
Так духмяно тепер пахне липа
Не видно стежок і доріг.
Але лиш одним нас порадує -
Надійно посіви укрив.
Бо від морозів захищені,
Вони проростуть навесні,
Зеленим густим своїм килимом
Моя лукава усмішка,
В очах - іскринки радості,
В душі любов відлунює.
Й надалі таємницею
Для тебе залишаюся,
Скільки вже літ розгадуєш -
З дитинства у серці живе,
Пісня зринає із вуст моїх
Й лебідкою гордо пливе.
Так я окрилена піснею
Іду по життєвій стезі,
Рятує вона і від відчаю,Вселяє надію мені.
Це закоханих всіх день,
Це і вірність лебедина,
І квітучий сад пісень.
Він, вона - дві половини,
В унісон сердець биття
Не лише на Валентина,
Рясний дрібненький теплий дощик сіяв
І золоту вплітало сонце стрічку
У його краплі, квіти і травичку.
Здавна сліпим цей називають дощик,
Бо промінці закрили йому очі.
Та не тримає він на них образи,Разом вони творять чудову казку.
Тінь від чорних хмар,Вітер знов гуляє,
Блискавки пожар.
А від громовиці
Все здригнулось враз,
Крапельки водиці,
Наче водоспад,