Неоніла Володимирівна Гуменюк
Біжить вона аж ген за обрій
І через гай, і через поле
Спішить до рідного порогу.
Щоб хата біла зустрічала,
Мов найдорожчих їй гостей
Сестер, онуків та дітей,
Рясний дрібненький теплий дощик сіяв
І золоту вплітало сонце стрічку
У його краплі, квіти і травичку.
Здавна сліпим цей називають дощик,
Бо промінці закрили йому очі.
Та не тримає він на них образи,Разом вони творять чудову казку.
Я сповідаюсь віршами
Перед людьми і Господом,
Перед своєю совістю.
Спокій люблю і тишу я.
Терпіть не можу галасу,
Пустопорожніх балачок,
Змайстрували годівнички
Для маленької синички,
Для горобчиків хай буде
Й снігурів червоногрудих.
Хай і сойка прилітає,
Їсти всім тут вистачає:
Морозець на травичці легкий.
Чим іще нас цей місяць порадує:
Закружляють сніжинки легкі,
А чи сонечком ще зігріватиме
Чи, можливо накличе дощу,Вітер листя останнє зриватиме
Та кружлятиме ним досхочу?
Десь поблизу струмочок дзюркотів,
Але зима знову чомусь вернулась,
Мабуть хотіла налякати їх.
Та показати свою силу й владу,
Мовляв, усі ви бійтеся мене.
Але весна уже не за горами
-Кохаю, кохаю, - шепочеш ти так мені гаряче,
Відповідаю,що вірю і щиро також люблю,
В обіймах тону,наче в морі тепла та радості
І це почуття нізащо уже не згублю.
-Щаслива, щаслива, - промовляю укотре подумки,
А сяючі очі розкажуть усе-усе,
Дивиться очицями зіркатими,
Бо йому цікаво все навкруг.
Обережно боязко ступаючи,
Робить, ні за що вже не тримаючись
Свій найперший самостійний крок.
Діти згодом всі стають дорослими,
Літечко в зеніті -
Липня середина,
Радує нас цвітом
Мальва, мов пташина,
Виросла під тином
Висока-висока.
Воно широке, що й не видно краю.
Угору вибираюся лишень
І тут же вниз із розмаху спускаюсь.
Вітер не тільки в спину, в очі теж,
Шарпає так, що витискає сльози.
Але цей шлях інакше не пройдеш
Історії рідного краю,
Давно садили їх колись
За царським то іще указом.
Старі, потріскалась кора,
Гілля ламалося вітрами,
Здавалось би - прийшла пора,
Все вгору й вгору і летить, летить
Понад землею й набирає сили,
Прагне, щоби її почули всі.
Легесенько торкає струни серця
Й вони вже в унісон з нею співають.
Стає так добре і привітно й легко -
