Ніка Ареміх
Мені так нелегко без тебе,
Та тобі буде гірко зі мною.
Ти лишаєш зі мною щось тепле,
Та коли ти далеко, все як за стіною.
Підвестись немає сили,
Якщо ти хочеш їсти -
Ось воно, моє тіло.
Якщо нема де сісти -
сідай там, де я сиділа.
Якщо не бачать очі -
Не ти. Тепер — не ти, а хто завгодно
Отримає написані листи,
Відчує дотик теплий надприродньо,
Побачить сновидінь моїх світи.
Хтось інший — най хоч перший незнайомець —
За тиждень я вже буду у дорозі.
Сидітиму у потязі, мабуть,
Дивитимусь у вікна на морози,
Що певно сили знову наберуть.
Прощатимуся з містом ненадовго,
У серці моєму бамбуковий пагін росте:
Тендітний, вразливий, та кожного дня він міцніє.
Це щось і прекрасне, й чудесне, й напрочуд просте,
Живе почуття, дивовижна незаймана мрія.
Це — сон, що бентежить щоночі й мішає думки,
Я розповім тобі про те, що ніколи ніхто не чув
Розповім тобі - бачиш, я уже лечу
Розповім тобі про те, що не знайдеш за вікном,
Розповім тобі про те, що буде відомо лише нам двом
Я готуюсь до цього,
Любистком вимию волосся,
Візьму в руки олівець.
Все, що в долі не збулося -
не прийшло і не вдалося -
витираю нанівець.
Сьогодні — тиша, сьогодні — спокій
І сутінки стискають у обіймах,
Прекрасно-синій небосхил високий
Живильну рідину дає постійно
Сьогодні все навколо завмирає,
В твоїх руках
Срібний ранок тліє,
Бо саме так
Палать ніхто не вміє.
Забуваючи про все - на крила душу -
Тліти разом з ранком мушу.
Що ти робиш в пітьмі?
На що озираєшся ідучи?
Такі, як ти, вмирають людьми,
Такі, як ми вічно живуть вночі!
А ніч стелить стежки,
Я дивлюсь у дзеркало
Там мої очі
Дзеркало дихає
В темряву ночі
І там, у відображеннях, - стільки очей,
Сиджу у кімнаті, запалюю свічку,
А руки мої починають тремтіти
Я все намагаюсь забути про вічне,
Я більше не хочу нічого хотіти
Тривога у серці спалює душу,
А сльози вмивають і горло печуть...
