Ніка Ареміх
І знов вивчати стелю півгодини..
Набридло. Так нічого не змінить.
Бо кожна ніч вбиває час невпинно,
Бо день краде у мене кожну мить.
Бо я вперед дивитися не вмію,
Привіт, у мене осінь,
В тебе, мабуть, вже зима
Й земля укрита снігом зовсім,
А в мене снігу ще нема...
А я б хотіла падати на листя,
Запроси мене на танок...
Ти не вмієш? Не біда.
Скоро світанок,
А тиша навколо така пуста...
Подай мені руку -
Весна...
Весна вирує у мені ще із зими, хоча, фактично вона буде пестити своїми обіймами землю ще нескоро.... Але вона володіє моїм тілом, моїм розумом і душею; чим далі, тим сильніше стискає груди, перехоплює подих, зводить з глузду, штовхає від натхнення до відчаю і наповнює відчуттям щастя і неймовірності...
Так хочу йти, тримаючи тебе за руку,
Твій дотик пальцями тримати міцно,
Так хочу жити в світі нот та звуку -
З тобою поруч завжди жити, звісно.
Так ніжно пеститись в твоїх долонях хочу,
Не ти. Тепер — не ти, а хто завгодно
Отримає написані листи,
Відчує дотик теплий надприродньо,
Побачить сновидінь моїх світи.
Хтось інший — най хоч перший незнайомець —
Закінчились, схоже, нарешті морози
Недоречні, я думаю, навесні,
Тому не бійся: це ніякі не сльози
На моєму обличчі такі рясні,
Я просто каталася під дощем.
Якби було можна відкрити серце,
О, як би я хотіла, щоб ти збрехав мені!
В житті не переварюю жодної брехні!
Та це могло б убити одразу двох зайців:
Я б побула щасливою від тих брехливих слів,
Аж доки не дізналася б, що правди в них нема
Й можливо посміхалася б, пішла б собі сама...
Відпускаю тебе, відпускаю.
І ще з сотню разів відпущу
До далекого водограю,
До самого початку дощу,
Відпущу до веселого сонця,
Обгорілими руками
Креслиш знаки на пісках.
Той, хто смів тебе образить,
Пізнає страждання смак.
Ти ж не діяла ніколи
Шкоди іншим дотепер…
Ти — дивний сон недоспаних ночей,
Тебе насправді навіть не існує,
Але мене це зовсім не хвилює,
Бо я кохаю твій вогонь очей.
Ти — вигадка, недосконалий пазл,
Скажи про все. Про те, що на душі,
Про сумнів ранку, безроссудність ночі,
Про тінь і світло, наслідки причин,
Про все, про що сказати тільки схочеш.
Залиш політику для тіток і дядьків,