Ніка Ареміх
О, як би я хотіла, щоб ти збрехав мені!
В житті не переварюю жодної брехні!
Та це могло б убити одразу двох зайців:
Я б побула щасливою від тих брехливих слів,
Аж доки не дізналася б, що правди в них нема
Й можливо посміхалася б, пішла б собі сама...
Нащо творити найліпше?
Нащо судити за інших?
Нащо твої сподівання,
Брехня й зізнання?
Вітер несе сп'яніння,
Весна...
Весна вирує у мені ще із зими, хоча, фактично вона буде пестити своїми обіймами землю ще нескоро.... Але вона володіє моїм тілом, моїм розумом і душею; чим далі, тим сильніше стискає груди, перехоплює подих, зводить з глузду, штовхає від натхнення до відчаю і наповнює відчуттям щастя і неймовірності...
Ти не кажеш "люблю". Та очима
Труїш душу мою знов і знов.
Я не знаю, у чому причина,
Я не знаю, чи то є любов.
Ці глибокі, розгублені наче
Хмарно-ясні озера отрут
Так хочу йти, тримаючи тебе за руку,
Твій дотик пальцями тримати міцно,
Так хочу жити в світі нот та звуку -
З тобою поруч завжди жити, звісно.
Так ніжно пеститись в твоїх долонях хочу,
Вона приходить так вчасно,
Ти з нею забудеш всі болі,
Але приносить нещастя -
Така в неї доля.
Вона віддасть тобі серце
І буде любити безмежно.
Більше не можу здаватись сильною...
Більше не стало наснаги й пам'яті,
Річка терпіння не є неспинною,
Більше бажання не мною зайняті...
Більше сильною бути не можеться,
Любистком вимию волосся,
Візьму в руки олівець.
Все, що в долі не збулося -
не прийшло і не вдалося -
витираю нанівець.
Вони знають, що я - не така, як всі
Вони чують щось в моєму голосі
І сміються з моїх косуватих очей,
Зітхають, почувши одну з диких ідей
Та це все дрібниці, і це все не те..
І знов вивчати стелю півгодини..
Набридло. Так нічого не змінить.
Бо кожна ніч вбиває час невпинно,
Бо день краде у мене кожну мить.
Бо я вперед дивитися не вмію,
Скажи про все. Про те, що на душі,
Про сумнів ранку, безроссудність ночі,
Про тінь і світло, наслідки причин,
Про все, про що сказати тільки схочеш.
Залиш політику для тіток і дядьків,
Закінчились, схоже, нарешті морози
Недоречні, я думаю, навесні,
Тому не бійся: це ніякі не сльози
На моєму обличчі такі рясні,
Я просто каталася під дощем.
Якби було можна відкрити серце,
