Ніка Ареміх
Якщо ти хочеш їсти -
Ось воно, моє тіло.
Якщо нема де сісти -
сідай там, де я сиділа.
Якщо не бачать очі -
Не ти. Тепер — не ти, а хто завгодно
Отримає написані листи,
Відчує дотик теплий надприродньо,
Побачить сновидінь моїх світи.
Хтось інший — най хоч перший незнайомець —
Сьогодні — тиша, сьогодні — спокій
І сутінки стискають у обіймах,
Прекрасно-синій небосхил високий
Живильну рідину дає постійно
Сьогодні все навколо завмирає,
Сиджу у кімнаті, запалюю свічку,
А руки мої починають тремтіти
Я все намагаюсь забути про вічне,
Я більше не хочу нічого хотіти
Тривога у серці спалює душу,
А сльози вмивають і горло печуть...
Дощ
Ллється крізь шибки
В тінь
І затікає у вікно душі,
Й серце пусте луна відгуком спогадів.
В'ються слова плющем
Моя любов до тебе — цвіт жасмину:
Така ж духмяна й чиста, як роса;
Вона — як вітерець, що дмуха в спину,
Вона — як щира віра в чудеса.
Вона невпинна, майже невблаганна
Нові імена, нові місця,
Нові обличчя, нові мандрівки;
Нові фантазії щодо кінця
Старої заслуханої платівки.
Тремтячі краплі нічної роси,
Привіт, у мене осінь,
В тебе, мабуть, вже зима
Й земля укрита снігом зовсім,
А в мене снігу ще нема...
А я б хотіла падати на листя,
Я дивлюсь у дзеркало
Там мої очі
Дзеркало дихає
В темряву ночі
І там, у відображеннях, - стільки очей,
У серці моєму бамбуковий пагін росте:
Тендітний, вразливий, та кожного дня він міцніє.
Це щось і прекрасне, й чудесне, й напрочуд просте,
Живе почуття, дивовижна незаймана мрія.
Це — сон, що бентежить щоночі й мішає думки,
Запроси мене на танок...
Ти не вмієш? Не біда.
Скоро світанок,
А тиша навколо така пуста...
Подай мені руку -
Обгорілими руками
Креслиш знаки на пісках.
Той, хто смів тебе образить,
Пізнає страждання смак.
Ти ж не діяла ніколи
Шкоди іншим дотепер…
