Ольга Анцибор
Як не хочеться холодів
І тріскучих зимових морозів.
Хочу місяць щоб молодів
І шуміли травневі грози.
Хочу дощику і роси,
І веселки шовкову стрічку,
Хочу ніжного листя краси
Стою з тобою в соняшниках пишних,
До тебе пригортаюсь жартома,
Пробач, коханий, що усе так вийшло,
Помилки припустилась я сама.
Помилка, що тебе я покохала,
Помилка, що про це тобі кажу,
Не жартома тебе я обіймала,
З дитинства раннього я тата все просила:
– Ти про війну, татусю, розкажи.
Він голову схиляв низенько сиву:
– Ні, не питай, дитино, не проси.
Чому мовчав мій сивочолий тато,
Чому так низько голову схиляв?
Було питань у мене так багато,
Я заворожена,
Я зачарована,
До тебе, гожого,
Навік прикована.
Очима синіми,
Руками грішними,
До тебе сильного,
До тебе ніжного.
Виллю в віршах своїх біль і тугу,
Невеселі це будуть вірші.
Я відкрию тобі, як найкращому другу,
Таємницю своєї душі.
Я кохала так палко і ніжно
І безмежно щаслива була,
Розцвітало кохання трояндою пишно,
Я хочу тобі вірші почитати,
Щоб ти послухав, серденько моє.
І про любов свою тобі сказати,
Та все щось заважає, не дає.
Можливо гордість, може небажання,
А може страх, що висмієш мене.
Вже зовсім сил немає на чекання,
Є цінності у кожної людини,
У кожного свої пріоритети,
Красу хтось прославляє безупинно,
Її давно оспівують поети.
І профіль різьблений, і очі волошкові,
І стан стрункий, і руки лебедині,
І коси юнки ніжної шовкові,
Чи була ти в моєму житті?
Чи приснилась…
Може я все придумав,
І ти – це міраж.
І минуле твоє
Мовби вицвілий знімок,
І минуле моє –
Найкрутіший віраж.
Меня сегодня муза посетила.
Стихи я написала – просто клас!
Скажи, мой друг, тебя я удивила,
А может быть, читатели, и Вас?
Она ко мне и раньше приходила,
Нашептывала тихо – Запиши!
Стихи же мне впервые подарила,
Дай мені щастя із вуст твоїх пити,
Душу в очах твоїх синіх втопити,
Дай цілувати тебе до нестями,
Днями й ночами, палкими ночами.
Хочу тобі своє серце віддати,
Разом з тобою світанки стрічати,
Разом з тобою, узявшись за руки,
Чому ж ти, коханий, так пізно зустрівся?
Чому ж ти так пізно на світ народився?
Я довго жила і тебе все шукала,
Та доля нас двох на роки роз’єднала.
Я ціле життя лабіринтом блукала.
Не тих я кохала, не тих цілувала.
Тоді вже, як згасла остання надія,
Жінка йде по вулиці красива,
Впевнена й легка її хода.
Жінка йде по вулиці щаслива,
Вже не юна – просто молода.
Рання сивина лягла в волосся,
Сум і радість хлюпають з очей,
В тих очах я бачу ,чи здалося
