![Зустріч в дорозі]()
Перон ряснів людьми. Щойно динамік гугнявим застудженим голосом сповістив про прибуття електропотяга, якого з нетерпінням чекав людський натовп. Хтось побіг по перону назустріч потягу, що виповзав з-за горизонту, мов велика сороканіжка. Я спокійно спостерігала за двома жіночками, що давно привернули мою увагу. Старша була середнього зросту, трохи повновида білявка, а молодша — висока і струнка з волоссям червонястого кольору. Чимось невловимим вони були схожі між собою і я подумала, що це дві сестри. Між ними бігало мале хлоп’я — веселий безтурботний пустун, і обох жінок називало «мама».
Величезна металева гусінь нарешті доповзла і зупинилася навпроти вокзалу, розчинила своє черево і почала заповнуватися пасажирами. В метушні я загубила об ‘ єкт свого спостереження. А коли нарешті я всілася в вагоні і перевела подих, з приємністю помітила, що моєю сусідкою є старша з тих жінок. За вікном на пероні запримітила й молодшу, що тримала на руках своє яснооке диво . Хлопчик з сумом дивився в наше вікно і посилав повітряні поцілунки.
– Мабуть дуже любить Вас племінник, — звернулася я до своєї попутниці.
– Це мій онучок ,— засміялася жінка і додала — мене звати Олеся. Познайомившись, ми легко повели розмову. Я дивувалася, що така молода жінка має дорослу дочку і онука, а Олеся, зашарівшись, мов дівчина, відмовляла, що не така вже вона й молода, як здається на перший погляд.
