Ольга Анцибор
В Сальвадорі дітей убивають
Зразу високо кидають їх,
На льоту немовляток рубають,
Як тонесенькі гілочки вільх.
Та невже ж утечуть від розплати?!
Не впадуть перед карою ниць?!
Дайте ж бо автомат і гранати –
Я сон сьогодні бачила чудесний:
Мовби озера, ріки і моря
Ввібрали в себе всю блакить небесну,
В шовкові шати одяглась земля.
Стояла я, ще юна, й милувалась
Красою неземною, раєм тим,
А хмара чорна тихо насувалась,
Чари синіх твоїх очей,
Як недуга з мене виходять,
І жалі безсонних ночей,
Іншу жертву собі знаходять.
Я не бачу тебе давно,
Я із снів тебе проганяю,
Хоч дивлюся в темне вікно,
Я хочу тобі вірші почитати,
Щоб ти послухав, серденько моє.
І про любов свою тобі сказати,
Та все щось заважає, не дає.
Можливо гордість, може небажання,
А може страх, що висмієш мене.
Вже зовсім сил немає на чекання,
Ну чому я завжди неможливого хочу?
Хочу бачити барв пом’яну красу,
Зірку ясну з небес діставати щоночі,
Пити з квітів, як з келиха срібну росу.
Щоб у світі повік лиш добро панувало
І щасливо всі люди в цім світі жили,
Щоб уміли дружити, щоб вірно кохали,
-Не зраджуй, мила! – ти просив коханий,
-Не зраджую я – доказів шукаю,
Що ти найкращий, любий і жаданий,
Бо як же я без порівнянь це взнаю!
Дай мені щастя із вуст твоїх пити,
Душу в очах твоїх синіх втопити,
Дай цілувати тебе до нестями,
Днями й ночами, палкими ночами.
Хочу тобі своє серце віддати,
Разом з тобою світанки стрічати,
Разом з тобою, узявшись за руки,
Подруги мої – пташки співочі,
Голоси – натягнута струна,
Про кохання, про жалі дівочі,
Лине пісня, ніжна як весна.
Про село далеке і про матір,
Що живе у тім селі сама,
Про біленькі українські хати,
Будь моїм, ну стань хоч не надовго,
Я ж тебе шалено так люблю,
Згадую життя своє і знову
На частини дві його ділю.
Першу, що без тебе в безнадії,
В смутку і журбі я прожила.
Другу – ти прийшов у мої мрії,
Потяг мчить крізь засніжену ніч,
Він везе мене з рідного міста,
Я із болем своїм віч-на-віч
І думкам в голові моїй тісно.
В скроні стукають сотні питань,
За вікном заметіль не стихає.
В полі сніжнім займається рань,
Як не хочеться холодів
І тріскучих зимових морозів.
Хочу місяць щоб молодів
І шуміли травневі грози.
Хочу дощику і роси,
І веселки шовкову стрічку,
Хочу ніжного листя краси
Я була королевою балу,
В сукні білій, в красивім взутті,
Вальс і танго я так танцювала,
Як до цього ніколи в житті.
Кров гаряча у скроні шугала,
Танцювати хотілося ще,
І рука моя ніжно лягала
