Ольга Анцибор
Я прийду до тебе з поцілунком,
Мамочко ріднесенька моя,
Обдарую скромним подарунком,
З святом привітаю тебе я.
З днем народження, моя хороша.
Щоб не знала більше ти журби,
Хай чекає ще зими пороша,
З дитинства раннього я тата все просила:
– Ти про війну, татусю, розкажи.
Він голову схиляв низенько сиву:
– Ні, не питай, дитино, не проси.
Чому мовчав мій сивочолий тато,
Чому так низько голову схиляв?
Було питань у мене так багато,
Подаруй мені щастя краплинку,
І хоч трішечки радості дай.
Ти змахни мені з вії сльозинку,
Покохай же мене, покохай.
Простягни мені руку, коханий,
Доторкнися до серця мого.
Мій єдиний, мій любий, жаданий
Ніч темна за вікном і тиша, тиша,
Природа спить, земля легенько дише,
А я з вікна цю тишу споглядаю
І спогади в душі перебираю.
Враз ожили вони і ятрять душу,
Я перебрати їх до ранку мушу.
Дзвенять у серці пам’яті дзвіночки,
Коли життя висить на волосині,
По-іншому ти дивишся на світ.
І прагнення в душі твоїй єдині –
Залишити в житті помітний слід.
Нащадкам заповісти всі надбання,
Любов їм передати до краси.
Навчити дружбу берегти, кохання,
Є цінності у кожної людини,
У кожного свої пріоритети,
Красу хтось прославляє безупинно,
Її давно оспівують поети.
І профіль різьблений, і очі волошкові,
І стан стрункий, і руки лебедині,
І коси юнки ніжної шовкові,
Ну чому я завжди неможливого хочу?
Хочу бачити барв пом’яну красу,
Зірку ясну з небес діставати щоночі,
Пити з квітів, як з келиха срібну росу.
Щоб у світі повік лиш добро панувало
І щасливо всі люди в цім світі жили,
Щоб уміли дружити, щоб вірно кохали,
З неба темного зірка падає,
Перерізала неба гладь,
Листопадами, зорепадами,
Ген за обрій літа летять.
Я ту зіроньку, я ту іскорку
В пожовтілій траві знайду.
До берізки золотолистої
Крізь снігопад
Пробився ранок.
Дерева тихо так стоять,
І, засмутившись наостанок,
Готуються убір мінять.
І серед чарівного бігу
Всі щастям спільним сповнені,
Ми кохання нектар
Смакували з тобою,
Був солодким, як мед
Цей чарівний напій.
Був гарячим, як жар,
Був сумним, бо з журбою,
Був холодним, як лід
Трунок цей чарівнийє
Кохання моє таємниче,
Любове моя неземна,
Лиш гляну тобі я у вічі –
І враз розквітає весна.
Не думала я, що так пізно,
Ще буду кохати я знов,
Що в серці народиться пісня,
Я тебе виглядаю, коханий,
Із далеких і близьких доріг,
Я благаю тебе, довгожданий,
Щоб прийшов ти до мене, прибіг.
Я крізь дощ простягну тобі руку,
Другу руку крізь спеку подам.
Перебуду я довгу розлуку,
