Ольга Анцибор
За что я люблю тебя?
А может всему вопреки,
Жить так тяжело, любя,
Как плыть посреди реки.
Боюсь в реке утонуть,
Любви безответной боюсь,
И горя боюсь хлебнуть,
Олександр Омельченко – ім’я це
Пам’ятає кожен, хто хоч раз
Цей поріг переступав, одначе,
Вже його немає серед нас.
Ми сумуєм і баян скучає,
Вже ніхто до рук його не брав,
Бо ніхто вже, мабуть, не заграє
Я була королевою балу,
В сукні білій, в красивім взутті,
Вальс і танго я так танцювала,
Як до цього ніколи в житті.
Кров гаряча у скроні шугала,
Танцювати хотілося ще,
І рука моя ніжно лягала
Будь моїм, ну стань хоч не надовго,
Я ж тебе шалено так люблю,
Згадую життя своє і знову
На частини дві його ділю.
Першу, що без тебе в безнадії,
В смутку і журбі я прожила.
Другу – ти прийшов у мої мрії,
Тату, вставай, твоє свято сьогодні,
Грає оркестр і співають пісень,
День Перемоги – тріумф всенародний,
Зустрічей, спогадів, пам’яті день.
Йдуть ветерани рядами рідкими,
Їх усе менше і менше стає,
Жаль, що тебе вже немає між ними,
Світ без тебе порожній,
Вкрилось хмарами небо,
Сонця промінь холодний
На землю летить.
Як навчитися жити,
Коханий, без тебе?
Душу туга проймає
І серце болить.
Кілометрів багато між нами лягає,
А між душами нашими злива рясна.
Серце плаче в розлуці, а біль не стихає,
Бо не прийде кохання квітуча весна.
Ні, не прийде весна, бо попереду осінь,
Чорнобривцями й листям багряним п’янить.
Але небо дарує нам сонячну просинь
Мудрість життєва і щастя кохання,
Радість від зустрічі, біль розставання,
Сльози вдови, сміх дитини малої,
Взимку сніги, первоцвіти весною.
Осінь бурштинами листя фарбує,
Літо веселками зір нам милує,
Дівчина сонце затьмарить красою,
Дорога Мотроно Миколаївно,
Незабутня вчителько моя.
Це до Вас, моя кохана ластівко,
Серцем і душею лину я.
Я прийшла подякувати щиро
За прекрасний благородний труд.
Зичу Вам здоров’я, щастя, миру,
Душа излучает свет,
Любовью душа искрится,
В ней злости и зависти нет,
Если только добра крупицы
Случайностей в жизни нет,
Всё связано с небесами,
Звезды ослепительной свет
Господи, я дякую тобі
За твоє святе благословення,
Дав мені ти сльози у журбі,
І кохання дав як одкровення.
Ти створив мене таку не схожу
На подруг моїх і на людей
Врівноважених як день погожий,
Я їду на побачення до сина,
Під брамою в’язничною стою,
Коли ж вона настане та година,
Що обніму кровиночку свою.
П’ять літ я вже сюди топчу стежину,
В колючим дротом оповитий дім.
За що страждаєш, мій коханий сину,
