Ольга Анцибор
Ніч темна за вікном і тиша, тиша,
Природа спить, земля легенько дише,
А я з вікна цю тишу споглядаю
І спогади в душі перебираю.
Враз ожили вони і ятрять душу,
Я перебрати їх до ранку мушу.
Дзвенять у серці пам’яті дзвіночки,
Йди! Тебе не тримаю… Пусти мою душу,
Як гріхи відпускали у нас в давнину.
І хоч третій вже хтось все до біса порушив,
Я на себе прийму і печаль і вину.
Не прошу я ні спокою в долі, ні смерті.
А прошу справедливості тільки в однім:
Хто в коханні усе зрозуміє і стерпить,
Я прийду до тебе з поцілунком,
Мамочко ріднесенька моя,
Обдарую скромним подарунком,
З святом привітаю тебе я.
З днем народження, моя хороша.
Щоб не знала більше ти журби,
Хай чекає ще зими пороша,
Дорога Мотроно Миколаївно,
Незабутня вчителько моя.
Це до Вас, моя кохана ластівко,
Серцем і душею лину я.
Я прийшла подякувати щиро
За прекрасний благородний труд.
Зичу Вам здоров’я, щастя, миру,
Сьогодні день народження коханого
І я його раненько привітаю,
І на початку свята довгожданого,
Скажу йому, як ніжно я кохаю.
Йому дарую сонечко грайливе,
Дарую ранню зірочку у небі,
Сніжинку білу – неповторне диво,
Потяг мчить крізь засніжену ніч,
Він везе мене з рідного міста,
Я із болем своїм віч-на-віч
І думкам в голові моїй тісно.
В скроні стукають сотні питань,
За вікном заметіль не стихає.
В полі сніжнім займається рань,
Я була королевою балу,
В сукні білій, в красивім взутті,
Вальс і танго я так танцювала,
Як до цього ніколи в житті.
Кров гаряча у скроні шугала,
Танцювати хотілося ще,
І рука моя ніжно лягала
Я мрію про шалену ніч кохання,
Я нею марю і покірно жду.
Поклич мене вночі, чи може зрання
І я до тебе прилечу, прийду.
Між нами відстань – кроками не змірять,
Та серце вмить її перелетить,
Воно ж кохає віддано і щиро
-Не зраджуй, мила! – ти просив коханий,
-Не зраджую я – доказів шукаю,
Що ти найкращий, любий і жаданий,
Бо як же я без порівнянь це взнаю!
Хто сказав, що вже кохати пізно?
Хто сказав, що час уже минув?
Все залежить від душі, від пісні,
Що в падінні краплі ти почув.
Стільки літ душа була самітня,
Біль та чорна туга в ній жила.
Раптом в очі глянула блакитні
Меня сегодня муза посетила.
Стихи я написала – просто клас!
Скажи, мой друг, тебя я удивила,
А может быть, читатели, и Вас?
Она ко мне и раньше приходила,
Нашептывала тихо – Запиши!
Стихи же мне впервые подарила,
Іду по Києву, іду я по столиці
Широка вулиця, машини, люди, гам.
Ти тут жила, красуне-чарівнице,
І вулиця тепер з твоїм ім’ям.
А ось і Бабин Яр. Полита кров’ю,
Здається, й досі стогне тут земля.
Ти тут загинула і ми з любов’ю
