Ольга Анцибор
Світ без тебе порожній,
Вкрилось хмарами небо,
Сонця промінь холодний
На землю летить.
Як навчитися жити,
Коханий, без тебе?
Душу туга проймає
І серце болить.
Чари синіх твоїх очей,
Як недуга з мене виходять,
І жалі безсонних ночей,
Іншу жертву собі знаходять.
Я не бачу тебе давно,
Я із снів тебе проганяю,
Хоч дивлюся в темне вікно,
Я про жіночу дружбу вже писала
Та тема ця хвилює мене знов,
У всі часи я дружбу шанувала –
Це як води ковток, це як любов.
Я рада, що таку подругу маю,
З якою в бій і в розвідку піду.
Я Господу молюсь, його благаю,
Я тебе виглядаю, коханий,
Із далеких і близьких доріг,
Я благаю тебе, довгожданий,
Щоб прийшов ти до мене, прибіг.
Я крізь дощ простягну тобі руку,
Другу руку крізь спеку подам.
Перебуду я довгу розлуку,
З неба темного зірка падає,
Перерізала неба гладь,
Листопадами, зорепадами,
Ген за обрій літа летять.
Я ту зіроньку, я ту іскорку
В пожовтілій траві знайду.
До берізки золотолистої
Я сон сьогодні бачила чудесний:
Мовби озера, ріки і моря
Ввібрали в себе всю блакить небесну,
В шовкові шати одяглась земля.
Стояла я, ще юна, й милувалась
Красою неземною, раєм тим,
А хмара чорна тихо насувалась,
Є цінності у кожної людини,
У кожного свої пріоритети,
Красу хтось прославляє безупинно,
Її давно оспівують поети.
І профіль різьблений, і очі волошкові,
І стан стрункий, і руки лебедині,
І коси юнки ніжної шовкові,
Чому ж ти, коханий, так пізно зустрівся?
Чому ж ти так пізно на світ народився?
Я довго жила і тебе все шукала,
Та доля нас двох на роки роз’єднала.
Я ціле життя лабіринтом блукала.
Не тих я кохала, не тих цілувала.
Тоді вже, як згасла остання надія,
Я подругу нову собі знайшла,
Неначе все життя до неї йшла.
Усмішка – сонце, зорі – оченята,
До праці й до пісень вона завзята.
Красива, мила, а душа – перлина,
Прекрасна мати, віддана дружина.
Як же мені в житті поталанило,
Чи була ти в моєму житті?
Чи приснилась…
Може я все придумав,
І ти – це міраж.
І минуле твоє
Мовби вицвілий знімок,
І минуле моє –
Найкрутіший віраж.
Я не чекаю зустрічі з тобою,
І радості від зустрічі немає,
Бо не прийшлось напитися любов’ю,
В душі моїй кохання помирає.
В твоїх очах я вже тепла не бачу
Кохання не було у нас ніколи,
Намалювала я його, неначе
Зустрічі з тобою жду, як свята,
Зсумувалось серце аж до болю
Я сказати хочу так багато,
Поглядом зустрітися з тобою.
Мрію я, що підійду до тебе,
Обніму легенько ,тепло, ніжно,
І прошепочу: – моє ти небо,
