Тарас Яресько
хтось першим
назвав осінь рудою
й відтоді вона руда
збагачена ранами мов ураном
збагачена киснем —
в галактиці лісу все обертається коло сосен
кружеляють над верхівками чорні птахи
мов клапті піратських прапорів
снують павуки що родяться вже старими
бо не пускають іншої нитки крім сивої
якщо придивитися здалеку
на темно-зелений камуфляж бору
то просвіти в нім нагадуватимуть
прорізі від ножових
але варто ввійти всередину
в ясний сонячний день
відпочиваючи під короною ясеня
ніхто з подорожніх так і не помітив
як на корі з’явилася
ще одна зайва зморшка
від того що під землею
місто забудовується так щільно
ніби чинить облаву на вітри
втілює план перехоплення
найменшого протягу
наближається коляда
я бував там
де бджоли окрім останньої
розкладалися пасьянсом
у щільнику
і там
"на цих пагорбах…" (ЦИКЛ)
1
на цих пагорбах
покручена річка лежить
в передчутті тиші
нічні голоси линули з темряви
ніби велетенської чорної скриньки
розбитого світу
Хмара не плаче, просто сльозиться водами, —
напевно, Господня вія на неї впала.
Ліс у своєму травні, немов здивований
дідо-забудько, якому відтерпла пам'ять.
Є мов немає — дні тепер наче привиди,
з висоти роздимлення
попелястому дятлу видно
свою тінь кольору попечених п’ят
майже кожного з ахіллесів прагнень
пробіглих по головешках ожинних зіниць
і безвісти зниклих між коренів
от нам тепер недитячі ігри:
мова хвилюється раз —
і з кожним мовленим словом
котиться вгору-вниз
в краю покраяному до крайнощів
смерть води живе в порожнім колодязі
з округлою форми луною від гуку всередину
яка буде здатна станцювати навколо секвої,
довести до дзену мідяний дзвін,
