Тарас Яресько
ще кілька слів про мох
про його уповільнене існування
про мізерні шанси врости в повітря
про спроби вберегти від застуди камінь
("камінчику, синку, застібни мох, застудишся") —
ти так довго ходила навколо нього
дрібна водомірка
двома північними лапками
двома південними
перебігає по автопортрету вітру
на колихкій воді
ніби кіноляп у дешевій стрічці про осінь
ця відчайдушна спроба вийти сухими з дощу
занурившись під пріле листя обопільних спогадів
що вже розмокло і протікає проте ще утримує
якесь переховуване мов контрабанда
якесь закодоване лише для двох
хто без жодної краплі рому
мине поле лісу
де розвітрені дерева
чіпким гіллям беруть
один одного на абордаж
мурашник сопить в усі дірочки,
на комірці заношеної кори
зібралися стовбурові клітини вітру,
долоня пастухом випасає пальці
на зелених стебельцях тендітності,
вівчар входить у свій учорашній слід
равлик
здається звалив на себе
більше ніж може винести
відстань йому
вимірюється подорожниками
побачити
ультрафіолетовий спектр бузку
вислухати
пульсацію на сонячних артеріях
