Oleksander Dowbak
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Це був один з тих рідких днів в житті,
Коли відчуваєш себе ніби щойно вийшов на волю
По довгих роках ув’язнення.
Умовно-дострокове. Мені. Виявляється, у долі
Є версія GT.
Але й тут ми тьмяніємо та в’язнемо;
Печаль ми потроху розібрали на жарти –
Додали до чаю молоко і мед;
Затицяли шпари
і вже не так дме.
Чергова нехитра пісенька очолила чарти:
якась дрібноголоса нечупара -
Марконі тут залишив батькове радіо,
Едісон – братові лампи,
Бізонячі шкури - від Натті Бампо…
В цього закамарку крихітний радіус,
Не раз пом’ятий бампер.
Є дещо, вочевидь, пам’яттю вкрадене,
Тут галасливо, хоч з двору цього не скажеш.
Шумоізоляція на рівні.
Весняні зливи вимивають з землі зимові пропажі
Інколи це залишки хоробрих і наївних,
Яких не встигли вхопити валькірії в свій пазур
Після битви. Не вистачило конвертів і марок
Кров відстоялась
і вже як вино –
Часу властивості як дивовижні,
так і мерзенні.
Він митник, і не уявний,
Що стягує цло,
Стара звичка до відривних календарів
Зумовлена з причини дуже простої:
Бажанням нагадувати собі, скільки б не старів:
Життя не має форми нескінченного сувою,
Що плата через одноденний тариф
знімається гарантовано, без простою;
Все точно так, як стверджують підручники з фізики:
Власною гравітацією здатен
Кожен з нас
Хоч, на жаль, інколи з запізненням,
Викривляти
довкола себе простір і час,
Вельми правдоподібно,
Що ми не ті, за кого себе видаєм.
Ні, ми зграбні і здібні,
І часто навзаєм,
Беремо більше ніж віддаєм,
Розуміємось краще на сріблі,
В кутку одвірка старих дверей
Ледь помітно гойдає протяг залишки павучої пряжі,
Поряд висить ключ від входу в лабіринт. Тезей
Був тут. Про що свідчить напис по цім вояжі.
Він самотужки нашкрябав короткий есей:
«Я вбив Мінотавра. Очистив свій реєстр обтяжень.
Дощ так тихо і довго шепотить
Як моляться ті, хто конче докликатись хоче до Бога.
А поміж нас є й такі, хто просто мовчить.
Мовчить і мовчить;
І за такими часто бува перемога.
Бо є вада у всіх тих розмов -
Хтось зібрав наші долі до купи
І визначив маршрут,
Щось окреслив наперед, але доволі скупо,
Достеменно виписав кашрут
Натягнув свого намету