Наталія Кашуба
Everyone calls her Victoria though her real name is Ukraine.
She is so young yet far from knowing nothing of pain.
Her long-awaited summer covered with winter ice.
She was too kind and patient, later she realized
Being so good at forgiving sins is a huge sin itself.
Her experience is her weapon. Her memory is her wealth.
Від любові до ненависті кроків небагато.
Це на 100% правда, змушена сказати.
Від любові до ненависті усього два кроки.
Щиро вдячна тобі, доле, за такі уроки.
Зараз я ненавиджу, а тоді любила.
«Залишися ще на хвильку», - подумки просила.
Ми сміялись тоді і були аж до болю щасливими.
Ми раділи, так ніби ніколи не буде війни і цих втрат.
Ми не знали чужинців, що прагнуть ставати могилами,
Бо насильство – це їхній єдиний великий талант.
Ми не знали, що нам доведеться боротися з душами,
Твої слова темні, неначе ліси уночі.
Я боюсь загубити у них власний розум і волю.
Як ненавидиш правду, то краще ту правду мовчи,
Лиш очей обманом не виколюй.
Коханий зник. Звернусь до детектива.
А він досвідчений, ще й не таких шукав,
Знайде, хоч слід у серці змила злива,
А інших він слідів не залишав.
Важка буде робота детектива,
Та він досвідчений, коханого знайде.
Я вижену з свідомості ненависну тривогу,
Прислухавшись до серця, знайду близьку дорогу.
А крила часом зраджують - безпечніше йти пішки,
Розійшлися нарізно наші дві доріжки.
Розійшлися нарізно наші дві дороги.
Ще відчутні наслідки недавньої тривоги.
Я хочу спати, сон мене колише…
Нас троє: я, напруженість і тиша.
Вас двоє: ти, твоє мовчання.
Я знаю: ми зустрілися востаннє…
Банальна фраза: «Я тебе не вартий!»
Ми вже дорослі. Скільки можна гратись?
Почувши сумну розповідь, пораду мама дала,
Щоб мила її донечка сльози не проливала:
«Завжди керуйся розумом, що обіцяє знов,
Ти будеш геніальною, як знищиш цю любов.
А серце стане радісне, не плакатиме тихо.
Зруйнуй своє кохання, яке принесло лихо.
Мені наснились Ви... Це так прекрасно!
Я думаю про Вас, хоч Ви й невчасно
Мене зустріли в цьому світі хаотичному,
Такому сірому, буденному і звичному.
Коли Ви поруч, все навколо оживає,
Та ненадовго: чоловік чекає…
Раніше любила поплакати, свій біль відпускати на волю.
Для цього втікала в місця, де навіть повітря немає.
Казала собі: «Поплач, бо завтра цього не дозволю!»
І тихо поплакавши, чула, як біль поступово вщухає.
Раніше любила поплакати. Не те щоб любила, а вміла
Мій потяг завтра від'їжджає,
А вітер смуток мій здуває.
Доле моя, не тікай, не тремти!
Правильний вибір мені підкажи.
Вибрати успіх чи любов?
Щастя тільки собі чи нам обидвом?
I can’t live without you.
You think so, too.
I am lonely now.
So give me your heart and take my love.
Never! Never! Never
Make promises forever.
