Наталія Кашуба
Стояла край дороги приваблива криниця.
Я випила із неї солодкої водиці.
Не знала, що жорстоко вода того карає,
Хто п’є не сумніваючись, хоч дозволу не має.
Кохаючи, забула, куди й по що ходила.
Як глянула в криницю, то розсуд утопила.
Життя пролетить, а воно лиш одне.
І почалось раптово, і раптово мине.
Земля не стоїть, зміни є всюди.
Ніхто не вічний, народжуються люди.
І щосекунди змінюється все.
Лиш не зміниться ніколи серце добре на черстве.
Люди – не тварини, а дерева:
П’ють воду і мають коріння.
В когось вічна радість, в когось – сум осінній,
Та об’єднує всіх віра праотцева.
Лиш вона не дає пропасти.
Ми сміялись тоді і були аж до болю щасливими.
Ми раділи, так ніби ніколи не буде війни і цих втрат.
Ми не знали чужинців, що прагнуть ставати могилами,
Бо насильство – це їхній єдиний великий талант.
Ми не знали, що нам доведеться боротися з душами,
Оченько моє, будь завжди суворе,
Навіть коли в полі твого зору
Лиш моря зі сліз, з болю гори
І хижак, що зветься страхом тяжкохворих.
Сила весь твій відчай переоре.
І погасне жаль так, як гаснуть зорі,
Я хочу спати, сон мене колише…
Нас троє: я, напруженість і тиша.
Вас двоє: ти, твоє мовчання.
Я знаю: ми зустрілися востаннє…
Банальна фраза: «Я тебе не вартий!»
Ми вже дорослі. Скільки можна гратись?
Нелюблячий коханий всю правду приховав.
Хто зараз не кохає, ніколи не кохав.
Хто зараз не втікає, ніколи не втече.
Тебе від невзаємності вже серденько пече.
Ти шукала в брехні філософські слова.
Варто знищити те, чого нема.
Розбите серце не болить.
В одну трагічну мить
Все зупинилося,
Життя змінилося,
Але, здається,
Серце знову так б’ється.
Твої слова темні, неначе ліси уночі.
Я боюсь загубити у них власний розум і волю.
Як ненавидиш правду, то краще ту правду мовчи,
Лиш очей обманом не виколюй.
Ну навіщо стріляєш словами,
Що солодкі й шкідливі, мов цукор?
Нас вбивають не справжні проблеми.
Нас вбивають лиш звуки і букви.
фото автора Stergo з Pixabay
У моїй душі є місто, Почуттям назвала.
Довіряла я знайомій, а тебе кохала.
Але нічка, ніби ковдра, місто все накрила.
І дала вона вам щастя, а мене убила.
І дала вона вам радість, місто я прокляла.
«Серце знає більше», - люди так казали.
Я їм щиро вірила, а вони збрехали.
«Серце знає краще, на розум не надійся».
В тебе закохалася. Як хочеш – посмійся!
В мене мало досвіду, я ж іще дитина.