Наталія Кашуба
I can’t live without you.
You think so, too.
I am lonely now.
So give me your heart and take my love.
Never! Never! Never
Make promises forever.
У моїй душі є місто, Почуттям назвала.
Довіряла я знайомій, а тебе кохала.
Але нічка, ніби ковдра, місто все накрила.
І дала вона вам щастя, а мене убила.
І дала вона вам радість, місто я прокляла.
Люба, мила пташечко Софі,
Ти не злись, пробач мені.
Я готовий задля тебе на все,
Тільки ти повір у те.
Я знаю, що завдав тобі болю.
Я прагну лишитись з тобою.
Не кричи: ‘Крадуть юність! Грабують!’
Не кричи, бо й мовчання почують.
Не проси: ‘Поверни мені мрію.
Я без мрії про тебе зомлію.
Я без мрії про тебе загину.
Тільки я тебе люблю, єдиний’.
Я вижену з свідомості ненависну тривогу,
Прислухавшись до серця, знайду близьку дорогу.
А крила часом зраджують - безпечніше йти пішки,
Розійшлися нарізно наші дві доріжки.
Розійшлися нарізно наші дві дороги.
Ще відчутні наслідки недавньої тривоги.
Ненависну терплячість давно уже проклято.
Разів останніх через неї вже стало забагато.
І досі я кохаю ті очі голубі.
Мене не помічаєш, цілуєш лиш у сні.
Для мене день – тягар, я тільки в сні щаслива.
Удень ридають хмари, між нами чорна злива.
Я твоя паломниця, славнозвісна Мекко.
Я ввійшла до серця, там знайшла безпеку.
Довго я молилася, з вечора до ранку,
Щоби ти леліяв ревну мусульманку,
Щоб мене голубив, не шукав коханки,
Лиш мені присвячував вечори й світанки…
Ми танцювали вальс граційно.
Мені так легко і спокійно,
Бо ти тримав мене надійно.
Ти щось шепнув, я не почула.
Про першу зустріч не забула,
Оченько моє, будь завжди суворе,
Навіть коли в полі твого зору
Лиш моря зі сліз, з болю гори
І хижак, що зветься страхом тяжкохворих.
Сила весь твій відчай переоре.
І погасне жаль так, як гаснуть зорі,
Розбите серце не болить.
В одну трагічну мить
Все зупинилося,
Життя змінилося,
Але, здається,
Серце знову так б’ється.
Плаче Незабудка. Холодно в кімнаті.
Важко Незабудці, бо не може спати.
Зірвана жорстоко, крики не почуті.
Це якась помилка! Так не може бути!
Зв’язана преміцно, стогне у неволі.
Скільки ще помилок їй допустить доля?
Виступає на протестах дівчинка-веганка,
Дбає про своє здоров’я, бігає щоранку.
Часто чує вона осуд, осуд без причини.
Та повірте їй на слово: люди теж тварини.
ЇЇ друзі часто кажуть, що це все шкідливо.
Безсумнівно, це не тішить її, нещасливу.
