Наталія Кашуба
If people are completely different,
Living together is tiring and difficult.
Who is in your picture,
Your music, films and literature?
What is true and what is false?
I don’t know the answers just because
Від любові до ненависті кроків небагато.
Це на 100% правда, змушена сказати.
Від любові до ненависті усього два кроки.
Щиро вдячна тобі, доле, за такі уроки.
Зараз я ненавиджу, а тоді любила.
«Залишися ще на хвильку», - подумки просила.
Мій потяг завтра від'їжджає,
А вітер смуток мій здуває.
Доле моя, не тікай, не тремти!
Правильний вибір мені підкажи.
Вибрати успіх чи любов?
Щастя тільки собі чи нам обидвом?
Почувши сумну розповідь, пораду мама дала,
Щоб мила її донечка сльози не проливала:
«Завжди керуйся розумом, що обіцяє знов,
Ти будеш геніальною, як знищиш цю любов.
А серце стане радісне, не плакатиме тихо.
Зруйнуй своє кохання, яке принесло лихо.
Твої слова темні, неначе ліси уночі.
Я боюсь загубити у них власний розум і волю.
Як ненавидиш правду, то краще ту правду мовчи,
Лиш очей обманом не виколюй.
У мене все чудово, справді, за винятком одного:
Я покохала охоронця, не знала, що чужого.
Образа й гнів - це почуття, які слід приховати.
Про них впродовж всього життя старатимусь мовчати.
Ні слова я не вимовлю з коханим на прощання.
Слова в такому випадку загострюють мовчання,
Я чула, що вони не відчувають болю,
Їм зручно у клітках, не просяться на волю.
Казали: фуа-гра – смачненька страва.
Я чула й те, що в них немає права…
Рекламували: шуби зараз модні.
Брехали вчора, брешуть і сьогодні.
А біль твій меж чітких не має,
Всі простори думок займає,
Що червоніють у вині,
Яке ти п’єш на самоті,
Аби розвіять гнів і тугу,
Ні волі, ані сили волі
Не маю я, одна у полі –
Не воїн.
Здається, я і досі в школі,
Вивчаю формули любові,
А нас у класі тільки двоє
Оченько моє, будь завжди суворе,
Навіть коли в полі твого зору
Лиш моря зі сліз, з болю гори
І хижак, що зветься страхом тяжкохворих.
Сила весь твій відчай переоре.
І погасне жаль так, як гаснуть зорі,
Розбите серце не болить.
В одну трагічну мить
Все зупинилося,
Життя змінилося,
Але, здається,
Серце знову так б’ється.
Ти вийшов, різко грюкнувши дверима.
Не кожне серце має пару, не кожне слово – риму.
Чому ти розділив мене на «біле» і на «чорне»,
Коли є й інші кольори: коричневий, червоний?
Навіщо ти сказав мені, що я твоя остання,
Коли тоді вже майже склав промову на прощання?