Королева Гір Клавдія Дмитрів
Минуло літо, які та весна,
Не встигли озирнутись, як минуло,
Та не минула клята ця війна,
І вічним сном раschиsтсько не заснуло.
Минуло довгих вісім літ,
Як полягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
Покрив майдан вкраїнський цвіт.
Була́ та мить неповоро́тна.
Чи щось змінилося у нас?
Нема ні дня без втрат у нас і болю,
На кожнім кроці за́брані життя,
І лиш тому́, що ми цінуєм волю,
За це у нас є кровопролиття.
Жорстокістю світ оповитий,
Хоч зе́рна добра у ріллі,
Й гріхами людськими омитий,
Панує ще й зло на землі́.
Диявол усім заправляє,
Якось вітер-ґвалтівник
Ґвалтувати взявся,
Але потім думка – смик,
Й в любові зізнався.
Ой, біла голубка так прагнула волі,
Бо в пекло іти не хотіла вона,
Молилася Богу: «Рятуй від недолі,
В яку занури́ла прокля́та війна».
У білу голубку убивці стріляли,
Війна давно обрала Україну,
Чому́ ж її сягнула дорогу́?
Сягнула й зруйнувала східні сті́ни.
За що ж вона дісталася врагу?
Чорна нитка й чорне полотно…
Мама вишиває вишиванку.
Дивиться старенька у вікно
Й плаче все вона безперестанку.
Чорна нитка й чорне полотно,
Наче на пацьо́рках, виграє́ музи́ка
І сліди-краплини всюди залиша́,
Сила в тім звучанні криється велика
Ще й у кожній ноті – вся його душа.
Наче в воду, ти дивився, великий пророче,
Клятий ворог моskовитий нас знищити хоче.
Сунуть далі в Україну ці́лою ордою,
Сивина лягла на мої скроні,
Хоч роки ще зовсім молоді.
Життя моє, неначе на долоні...
Багато що я бачила в житті.
Сивина лягла на мої скроні...
( Світлій пам’яті Дмитра Павличка )
Пішов з життя, та залиши́всь в серцях,
Поет, людина, патріот країни,