Королева Гір Клавдія Дмитрів
Стоять герої за Бахму́т
І ні на крок не відступають,
До ПЕРЕМОГИ в них маршрут,
По ньому са́ме і ступають.
Голодний тридцять другий рік,
А далі – тридцять третій напослідок.
І досі ми не знаєм жертвам лік…
Господь зоставсь один-єдиний свідок.
Страшні роки… Чому ж вони були?
Чому це сталось саме в Україні?
Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Я покажу́ вам ті усі руїни.
Ви світові про все це розкажіть,
Повідайте про рани України.
Госпо́дь створив і світ й красу,
Щоб ми могли життю радіти,
Ще й дав нам Божую росу́,
Яка вмивала трави й квіти.
Подивися у вічі війни́,
Не ховайся в свої́х кулуарах,
Подивися зі зброєю сни
Там, де небо не в зорях-стожарах.
Роки летять і Вас торкають
Своїм невидимим крилом,
Життєву пісню Вам співають,
І срібло сиплють над чолом.
А кожен з них є особливим
Казкові квіти на камінні
Творив мороз їх ці́лу ніч,
Він мав великеє терпіння,
І не зімкнув на хвильку віч.
Чотириста, а наче сталось вчора,
Чотириста страшних запеклих днів,
Коли ввірвавсь вже сповна́ потвора,
Й тоді в нас розгорівсь страшенний гнів.
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
Голодомор...страхіття, жах,
Голодна смерть, бажання жити...
Всі вікна у запалених свічках ,
І мій обов'язок теж свічку запалити.
Голодомор...і смерть же не одна,
Чистим залиши́тись бульбашу́ не вийде,
Адже час розпла́ти дуже скоро при́йде.
Бацька не полізе в бункер на уралі,
Бо маріонетку зовсім там «нє ждалі».
У помийну яму бацька вліз по вуха,
Коли закі́нчиться війна –
Зійде́ над нами сонце МИРУ,
Про це співатимем в піснях,
І про любов до кра́ю щиру.
