Королева Гір Клавдія Дмитрів
СОБОРНОСТІ НЕ ЗРЕЧЕНА
Пошматована, поніве́чена,
Та Соборності та й не зре́чена.
І обстріляна, і обпа́лена,
Але ворогом не розва́лена.
Не про любов на часі є писати,
Не про кохання світу голосить,
Та хочу Вам єдине я сказати,
Вкраїна-ненька буде вічно жить!
Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.
Ще замість хліба в нас була полова,
Я горда, що я українка,
Цього не соромлюсь ніяк!
Щодень – це новая сторінка,
Й від долі щодень якийсь знак.
Лягають герої, лягають щоднини,
Лягають у землю сирую вони,
Домівкою стали для них домовини,
Лягають у землю і до́ньки й сини.
В КРИЖАНОМУ ЦАРСТВІ
В крижаному царстві місто потону́ло
І усіх за руку в казку повело́,
Тріск усього гі́лля птаство все почуло.
Так по всьому царстві кожного вело́.
Стоять герої за Бахму́т
І ні на крок не відступають,
До ПЕРЕМОГИ в них маршрут,
По ньому са́ме і ступають.
В опіці, Господи, тримай,
Не залишай нас наодинці,
Усіх завжди оберігай,
Тебе благають українці.
Не залишай нас ні на мить,
Вже не тріпоче листя на тополі
І голі кіски у берези розплели́сь,
Й пшениці вже нема на жоднім полі,
Та й жайворонки вранці в спів не завели́сь.
Лиш миші бігають в пустому полі
Що знову хоче та орда?
Невже свої́х земель їй мало?
Чому́ на нас її хода?
За що нас горе це спіткало?
За що це сунеться на нас?
Горить свіча, але не на Святвечір,
Горить свіча й сьогодні раді їй,
Цей вогник гріє, гріє він, до речі,
Бо йде війна на цій землі́ святій.
Творців прекрасного багато,
Які красу вміють твори́ть,
Творіння кожне, наче свято,
Й бажання творчості горить.
Красу твори́ть вміє природа:
І сонце, й вітер, і мороз.
