Королева Гір Клавдія Дмитрів
Звучить-звучить моя́ віолончель,
І сми́чок гладить ніжно її стру́ни.
Вона, немов красуня Мармазель,
Що покрутила ко́лесо фортуни.
Звучить вона і зовсім не стиха́,
Хай Миколай до кожного прийде́
І принесе́ в дарунок ПЕРЕМОГУ,
Хай МИР, що в нас забрали, поверне́,
Й віддасть орді усю нашу тривогу.
Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.
Душа болить, душа страждає
Від болю, фальші і обра́з,
Цей біль її не покидає,
Про себе знать дає щораз.
Сильнішими обра́зи роблять,
А він неско́рено стоїь,
Він тут незламно нас вартує,
Бо бачить віху всіх жахіть,
І плач і стогін добре чує.
Ми вийшли всі боротись за свободу,
Ми вийшли всі, ми вийшли всі у бій,
Бо є в нас єдність, єдність є народу,
А ще у нас… у нас чудовий стрій.
Вже не тріпоче листя на тополі
І голі кіски у берези розплели́сь,
Й пшениці вже нема на жоднім полі,
Та й жайворонки вранці в спів не завели́сь.
Лиш миші бігають в пустому полі
Напевно кожен грішний на землі,
Свої гріхи відмолює й збирає.
Гріхи бува великі і малі,
І ними душу кожен убиває.
Нехай Госпо́дь засіє всіх добром,
По всій країні хай засіє миром,
Родина хай збере́ться за столом,
Здоров’ям хай засіється всім щиро!
І радістю засіється хай скрізь,
Все українка в хустці, мов перлина,
Таких у світі більш ніде нема:
Це дівчина, чи жінка, чи дитина –
Найкращі вони в світі недарма.
Творців прекрасного багато,
Які красу вміють твори́ть,
Творіння кожне, наче свято,
Й бажання творчості горить.
Красу твори́ть вміє природа:
І сонце, й вітер, і мороз.
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?