Королева Гір Клавдія Дмитрів
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?
Непросто в людях щось змінити,
Додать у ду́ші їм добра́,
Й жорстокість всю до тла спалити,
Й зібрать для них букет тепла́.
Війна чому́сь обрала Україну.
А може ворог то її обрав?
Бере́ться знищить й мову солов’їну,
Для цьо́го план роками він складав.
Вона красива, наче наречена,
Немов вві сні, була́ в твоїх обіймах,
Немов вві сні, тремтіла в тую мить,
Здавалось, що і шаль тут вітер зді́йме,
І мрія з нею в височінь злетить.
Немов вві сні, та це була́ реальність,
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.
Я можу вам сказать чи не сказати,
До ко́го з вас піти чи не піти,
Та друга й не́друга – важливо розпізнати,
Й стежки́ ворожі боком обійти.
Дово́дити щось ко́мусь я не буду,
РОЗПЛАСТАЛА ОСІНЬ КРИ́ЛА
Розпластала осінь кри́ла
Золотиста, лю́ба мила,
І усе взяла́ в обі́йми,
Жовте листя в танець зді́йме.
Невже це час диявола прийшов?
Невже диявол хоче панувати?
Невже упир із розуму зійшов
І мусить ненька у вогні палати?
Прийшли загарбники-мордори
В країну світла і добра́,
Знайшли доро́гу ці потвори.
До нас ця погань дорбела́.
До нас ввірва́лись на світанні,
Під Кру́тами в цей день відбувся бій,
В січневий день, засні́жений, з морозом,
Розстріляно, убито безліч мрій,
Там кров лила́сь, а не дощі, мов сльози.
Розстрі́ляно під Кру́тами в цей день
Херсон звільнили вже від окупантів,
І радості від цьо́го меж нема,
Сліди лиши́лись від колаборантів,
З ордою бились наші недарма.
Гнила́ русня втікала із Херсону,
Мій край, де народилась й не живу,
Де сіяла я мальви з чебрецями,
Це край, куди лебідкою пливу,
Це край, де лиш зосталась хата мами.
Це край, якому рівних більш нема,