Королева Гір Клавдія Дмитрів
Невже це час диявола прийшов?
Невже диявол хоче панувати?
Невже упир із розуму зійшов
І мусить ненька у вогні палати?
Христос воскрес – воскресне й Україна,
Зійде́ на нас Господня благодать,
Звучатиме все мова солов’їна,
Ми будем ПЕРЕМОГУ наближать.
Прийшли загарбники-мордори
В країну світла і добра́,
Знайшли доро́гу ці потвори.
До нас ця погань дорбела́.
До нас ввірва́лись на світанні,
Під Кру́тами в цей день відбувся бій,
В січневий день, засні́жений, з морозом,
Розстріляно, убито безліч мрій,
Там кров лила́сь, а не дощі, мов сльози.
Розстрі́ляно під Кру́тами в цей день
Херсон звільнили вже від окупантів,
І радості від цьо́го меж нема,
Сліди лиши́лись від колаборантів,
З ордою бились наші недарма.
Гнила́ русня втікала із Херсону,
Мій край, де народилась й не живу,
Де сіяла я мальви з чебрецями,
Це край, куди лебідкою пливу,
Це край, де лиш зосталась хата мами.
Це край, якому рівних більш нема,
(Світлини поля в с.Мотижин Макарівського району, що на Київщині, на якому точилися запеклі бої з ордою😥.)
Неначе кров’ю поле зацвіло́,
Точилися бої́ в війну на ньому,
Багато цвіту там і полягло
Й живими не вернулися додому.
(На мелодію пісні "Розпрягайте, хлопці, коней")
Розпрягай вже, бацьку, коней –
Ми не будемо орать,
Бо збирається країна,
Як фашиста, розпинать.
Вечорами мама вишивала
Красиву вишиваночку мені,
Ще й стрічки в мої кісоньки вплітала
Й співала колискові все пісні.
Виросла давно уже з пелюшок,
Колискова в хаті не звучить,
Несамовиті коні – ті роки,
І способу нема їх зупинити,
Несуться, мов красиві рисаки,
Та хочеться їх з гідністю прожити.
Несуться, осідлавши верхи нас,
Допо́ки світ, допо́ки в ньому люди,
Ніхто́ й ніко́ли звірства не прости́ть,
Сліди свої́ орда лишає всюди,
Нам Бог поможе все це пережить.
Бажання – зло усе в печі спали́ти,
ПРОСТИТИ Й ЗАБУТИ
Росте трава від сонця і дощу,
І, звісно, не від блискавки і грому.
Можливо я багато що прощу́,
Та чи забуду – це вже невідомо.