Королева Гір Клавдія Дмитрів
Одягнутись би в щастя наза́вжди,
Й те вбрання ні на мить не знімать,
І про нього скрипаль вже заграв би…
Наче скарб, берегти й цінувать.
Це вбрання з-поміж всіх особливе,
Доро́га в кожного своя́,
І нею змушені ходити,
Її не змиє течія́,
У неї власні колорити.
У кожного своя́ хода́,
Жіноче щастя…В чому його суть?
І як воно насправді виглядає?
Само приходить? А чи може звуть?
Та й адресата де воно чекає?
В КРИЖАНОМУ ЦАРСТВІ
В крижаному царстві місто потону́ло
І усіх за руку в казку повело́,
Тріск усього гі́лля птаство все почуло.
Так по всьому царстві кожного вело́.
Всевишній, мо́лю, вбережи,
Закрий від ворога щитами,
Нам шлях безпечний покажи,
Благаю, зглянься Ти над нами.
Минає рік страшний, гіркий, болючий,
Який приніс нам сльози, горе й страх,
Коли раschист, убивця той смердючий,
Ракети запускати став не в снах.
Минуло довгих вісім літ,
Як полягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
Покрив майдан вкраїнський цвіт.
Була́ та мить неповоро́тна.
Чи щось змінилося у нас?
За Мар’їнку й Бахму́т ідуть бої́,
Примарами давно міста́ ці стали,
Хоч випалені зе́млі, та свої́,
Вони знущань від ворога зазнали.
На нашу землю по́кидьки напали,
Щоб знищити й в вогні́ її спалити,
Потво́ри ці доро́гу віднайшли,
Щоб нас, вкраїнців, в кро́ві потопити.
Лягає в землю славний наш народ,
"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.
Не можна мати друзів серед тих,
Хто лицемірить повсякденно в очі.
Нема серед людей ніде святих,
Та безліч тих, хто нам брехню торочить.
ДОЛЯ УКРАЇНИ
Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.