Королева Гір Клавдія Дмитрів
Стари́й сьогодні вже від нас піде́,
Й ніко́ли повертатися не бу́де,
Нехай Нови́й з добром до нас іде,
Хай доля усміхається усюди.
Стари́й сьогодні вже покине нас,
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Чому́ ординець са́ме нас обрав?
Чому́ на нас пішов він із війною?
Чому́ потвора кро́ві зажадав
Й не обійшов Вкраїну стороною?
На нашу землю по́кидьки напали,
Щоб знищити й в вогні́ її спалити,
Потво́ри ці доро́гу віднайшли,
Щоб нас, вкраїнців, в кро́ві потопити.
Лягає в землю славний наш народ,
Минув страшний вже тридцять другий,
І тридцять третій вже за ним минув.
З голодної вмирали ж бо наруги,
Голодний плач же душогуб не чув.
Вмирали з голоду старесенькі і діти,
Херсон звільнили вже від окупантів,
І радості від цьо́го меж нема,
Сліди лиши́лись від колаборантів,
З ордою бились наші недарма.
Гнила́ русня втікала із Херсону,
Ру́ки, що виборюють свободу,
Зброю, що тримають день і ніч,
Біль і гордість нашого народу,
Смерть все зустрічають віч на віч.
Цей лютий буду завжди пам'ятати,
Де двадцять двадцять два в календарі,
Ракети, що летіли "цілувати",
І бомби на будинках і в дворі.
Лютневий ранок в вибухах скупався,
Тарабанили краплі дощу по вікні
І по жовтому листю дзвеніли,
А відлуння його чули всі вдалині.
Ті краплини спочити летіли.
Відчулась казка скрізь осіння,
Яка до себе кличе нас,
Прекрасні в осені творіння,
Калини вогник не погас.
Горобина́ забагрян́іла,
Зі Старим нас усіх Новим роком,
Так ідемо в житті крок за кроком.
Хай доля усім усміхнеться,
І щастя для всіх нас знайдеться.
Щоб мрії усі в нас збувались,
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
