Королева Гір Клавдія Дмитрів
Як хочеться очи́стить Україну
Від не́чисті у Чистий цей четвер
І віднови́ть зруйнованії сті́ни,
Де ворог із лиця́ землі́ їх стер.
Сама я взя́ла в спадок рідну мову,
І цим горджу́сь усе своє́ життя,
І за́вжди ж бо веду́ про це розмову,
Не викину його я на сміття́!
Неначе айстри, квіти на камінні,
Мов хризантеми ніжні, наче сніг,
Такі красиві, але ж не осінні,
Мороз таке зробити тільки зміг.
Красиві, пишні, мов в саду́ на клумбі,
Низький уклін тобі, солдате,
За те, що ти нас бережеш,
Подяка щира, лю́бий брате,
За нас у бій із орком ідеш.
Нас мужньо всюди захищаєш,
Минув страшний вже тридцять другий,
І тридцять третій вже за ним минув.
З голодної вмирали ж бо наруги,
Голодний плач же душогуб не чув.
Вмирали з голоду старесенькі і діти,
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був,
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Всевишній, Україну бережи
І відведи від нас усіх ординців,
І шлях до перемоги нам вкажи,
Врятуй, Всевишній, мо́лю, українців.
Нам поможи піднятися з руїн,
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Усі гуртом кує́мо ПЕРЕМОГУ,
Жене́м орду, яка до нас прийшла,
Сміливо їм показуєм доро́гу,
Щоб ця потвора з неї не зійшла.
Україна – це Європа,
Й світ давно це визнає́,
Де не буде раschотопа,
Це нам віри додає.
Хуртовини, заметілі,
Сиплють сніги білі-білі.
Наче провалилось небо
І Різдво таке, як треба.
Війною спа́лені будинки,
По всій країні – дим, вогонь.
Та хто засу́дить тії вчинки,
Зло сатанинських тих пого́нь?
Видніють згарища усюди,
