Королева Гір Клавдія Дмитрів
Що знову хоче та орда?
Невже свої́х земель їй мало?
Чому́ на нас її хода?
За що нас горе це спіткало?
За що це сунеться на нас?
Я можу вам сказать чи не сказати,
До ко́го з вас піти чи не піти,
Та друга й не́друга – важливо розпізнати,
Й стежки́ ворожі боком обійти.
Дово́дити щось ко́мусь я не буду,
Ранок був у нас нетихим,
Та Госпо́дь життя вберіг,
Ворог знову коїть лихо,
Ки́да дрони на поріг.
Кружляє осінь у танку́ –
Вона чудова танцівниця,
У золотім свої́м вінку
Чарівна злото-витівниця.
А за плечима є мішок,
Нема ні світла, ні води́,
Тепла́ нема в оселях,
Накоїв ворог нам біди́,
І небо видно в стелях.
Пройшли роки, та цього не забути,
Голодна смерть косила всіх підряд,
Та важко і сьогодні це збагнути,
Що був страшний голодний тілопад.
Хотіли їсти – хліб їм тільки снився,
Шануймо, плекаймо – за неї вмирають,
За неї ідуть з ворогами на прю,
За неї героїв ординці вбивають,
За неї рідненьку ми з вами в строю́.
Жене́мо нечесть з України,
Що ро́бить з матінки руїни.
Госпо́дь поможе їх прогнати,
А оркам й в пеклі не сконати.
Жене́мо ра́зом орків клятих,
Ой, прийде до нас Меланка
Козу поводити,
Та нам треба тій кізоньці
Якось догодити.
Вона хоче капустини,
Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Я покажу́ вам ті усі руїни.
Ви світові про все це розкажіть,
Повідайте про рани України.
Ой, людоньки добрі, побійтеся Бога,
Й щоразу вже стільки його не гнівіть –
Від цього не зникне у серці тривога…
Молитву до Господа краще моліть.
На кожному кроці є гнів, нарікання…
НЕВЖЕ?
Невже в обійми хочеш бра́ти,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?