Королева Гір Клавдія Дмитрів
Здригнулася, заплакала Вкраїни,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.
Входи́ть став так, неначе він господар,
А ОСІНЬ СПРАВДІ ЗОЛОТА́
А осінь справді золота́,
І золото в усе вплітає.
Пташина в вирій відліта,
Та й злото-ки́лим простеляє.
НЕМОВ КОХАНАНемов кохану, зброю обіймає
Кожнісінький вкраїнський захисник.
Нема умов – на це він не зважає,
Сміється й каже, що до цьо́го звик.
Бере́ до рук, цілує, як кохану,
Сивина лягла на мої скроні,
Хоч роки ще зовсім молоді.
Життя моє, неначе на долоні...
Багато що я бачила в житті.
Сивина лягла на мої скроні...
А я всміхаюся крізь сльо́зи
Й ніщо́ не можу з цим зроби́ть,
В душі́ рипля́ть ще й верболози,
А думка крутиться й летить.
Сльозини падають, як ро́си,
Стікають, наче потічки́,
Красивішої мови нема,
Україна й вона – нероздільні,
Та для когось вони – це пітьма́,
Небажання для когось суцільні.
Тая мова вкраїнська одна,
Українці не здаються,
І ніколи не здадуться,
Нами світ уже гордиться -
Мило нам на це дивиться.
Життя снує́ роки, як павутину,
Снує́ його, без втоми все снує́,
Снує́ літа, снує́ їх без упину,
Ще й зрілості щоразу додає.
Й щоразу мудрість ще воно вплітає,
На Господа надію покладаю,
Й на мудрість, що Госпо́дь мені дає,
Від труднощів ніко́ли не втікаю
І дякую за сонце, що встає.
Надіюся щоразу ще й на себе,
ЖИТТЄВА СТЕРНЯ́
Життєва стерня́ й срібні ро́си,
І збіжжя на ній золоте,
Життя побілило вже й ко́си,
Ще й стрази у нього вплете́.
Ми зустрінемось після війни,
Нам Госпо́дь допоможе здолати,
Всі діяння того́ сатани,
Що прийшов від життя нас звільняти.
Війною спа́лені будинки,
По всій країні – дим, вогонь.
Та хто засу́дить тії вчинки,
Зло сатанинських тих пого́нь?
Видніють згарища усюди,