Королева Гір Клавдія Дмитрів
Зі Старим нас усіх Новим роком,
Так ідемо в житті крок за кроком.
Хай доля усім усміхнеться,
І щастя для всіх нас знайдеться.
Щоб мрії усі в нас збувались,
Чубинський, батьку вічних слів,
Ти був етнографом, поетом,
Словами ти торкнутись вмів,
Немов невидимим предметом.
Вкраїна у душі жила,
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
Роки летять і Вас торкають
Своїм невидимим крилом,
Життєву пісню Вам співають,
І срібло сиплють над чолом.
А кожен з них є особливим
Вбиває не́люд навіть немовлят,
Жорстоко, по-звіря́чому вбиває.
Щомиті сипле, та не снігопад –
Це ірод кулепадом накриває.
І плач, і зойк, і сто́гін чути скрізь,
"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.
Щоб нею стать – була́ у всіх рілля,
До ниви сво́ю голову схилю́,
Із долею доводиться миритись.
Колише доля кожен колосок…
Не в кожної людини повен колос…
Молюсь за тебе, УКРАЇНО,
За тебе молиться весь світ,
Не знаю кращої країни,
Тобі всього лиш тридцять літ.
Засипає снігом всі доро́ги,
Засипає снігом всі стежки́,
Насипає снігу на поро́ги,
Лиш сліди́, неначе ланцюжки́.
Стелить білу-білу скатерти́ну,
Накриває нею поле й сад,
Києве, Києве мій ,
Ти – місто краси і кохання,
Ти – місто неприспаних мрій,
Ти – місто зізнать і вінчання.
ПРИСПІВ І де б не була я, Києве мій,
До тебе я з радістю мчуся.