Королева Гір Клавдія Дмитрів
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
Ось дощ за вікном і осінній тано́к,
Ще й симфонія вітру почулась,
Та й зібралася зграя мрій і думок,
І надія так мило всміхнулась.
Днів за три хотіли Україну взяти
Й перемогу сво́ю в раschі святкувати,
Та зустріли пекло і мішки чорненькі
На святій землиці України-неньки.
Воїни Вкраїни неньку захищають,
Живий ланцюг утворимо в душі́,
З’єднаємо думками СХІД і ЗАХІД,
Хай землю ріжуть тільки лемеші́,
В повітрі замість куль літають пта́хи.
Живий ланцюг… У ньому сила й міць,
Важка професія й важлива:
Життя щоразу рятувать,
Вона ні трішки не грайлива,
З вогнем у ігри не пограть.
Незвичне колесо життя –
Його крутімо, як фортуну,
Воно дарує почуття
І зачіпає диво-струни.
Воно все котиться кудись,
Само доро́гу обирає.
Навко́ло все палає у вогні́,
Горить садочок, а у нім – дитина,
Вогненні язики́ вже у вікні,
І моторошна бачиться картина.
Чи поєднує доля таланти
Й спонукає творити красу,
Де художник, поет, музиканти
Всі змальовують в творах росу?
В житті моє́му теж буває всяке,
В житті моє́му теж буває біль,
Життя – це чорно-біле… це двояке,
У ньому рани… сиплють на них сіль.
В мої́й Україні війна,
В мої́й Україні вбивають,
Воює раschиsт-сатана,
Та зрадники їх прославляють.
В мої́й Україні терор,
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.