Королева Гір Клавдія Дмитрів
На нашу землю по́кидьки напали,
Щоб знищити й в вогні́ її спалити,
Потво́ри ці доро́гу віднайшли,
Щоб нас, вкраїнців, в кро́ві потопити.
Лягає в землю славний наш народ,
Красивішої мови нема,
Україна й вона – нероздільні,
Та для когось вони – це пітьма́,
Небажання для когось суцільні.
Тая мова вкраїнська одна,
Тієї миті я чекала,
Вона прийшла, але коли?
Душі́ і се́рця я питала
Чи доля проклада мости́.
Про тую мить давно я мрію,
Прости мене грішну, Всевишній, прости,
Прости, якщо можеш, благаю,
Нелегко хрести із гріхами нести́,
То ж прощення тво́го чекаю.
Незвичне колесо життя –
Його крутімо, як фортуну,
Воно дарує почуття
І зачіпає диво-струни.
Воно все котиться кудись,
Само доро́гу обирає.
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?
Навко́ло все палає у вогні́,
Горить садочок, а у нім – дитина,
Вогненні язики́ вже у вікні,
І моторошна бачиться картина.
В житті моє́му теж буває всяке,
В житті моє́му теж буває біль,
Життя – це чорно-біле… це двояке,
У ньому рани… сиплють на них сіль.
Ті зро́блені руки і згорблені пле́чі,
Коса́ посиві́ла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чимали́й.
Той погляд давно потопає у смутку,
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
Чорна птаха над нами кружляє,
Ро́бить помах щоразу крильми́,
І цвіт нації ними вбиває,
Не рахується ворог з людьми.
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.
