Королева Гір Клавдія Дмитрів
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Не знищить лютий ворог нас,
Не знищить Україну,
Даремно тратить сили й час,
У нас він і загине.
Він на святе вже зазіхнув,
Де взя́лись о́рки, ті злочинці кляті?
Чому́ їх карлик всіх до нас послав?
Вони вбивають нас у нашій хаті,
Наказ такий страшний рашист віддав.
А всі вони, неначе безхребетні,
Вкраїнський стяг – полотнище свободи,
Його шматують, топчуть вороги,
Ці кольори не змиють жодні води,
Бо в ньому сила до життя жаги.
Він майорить і буде майоріти,
Чорна нитка й чорне полотно…
Мама вишиває вишиванку.
Дивиться старенька у вікно
Й плаче все вона безперестанку.
Чорна нитка й чорне полотно,
Напевно кожен грішний на землі.
І звідки ж ті гріхи щораз беру́ться?
Їх птиці не приносять на крилі́,
Й самі́ птахами в вирій не верну́ться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
Сивина лягла на мої скроні,
Хоч роки ще зовсім молоді.
Життя моє, неначе на долоні...
Багато що я бачила в житті.
Сивина лягла на мої скроні...
Душа болить, душа страждає
Від болю, фальші і обра́з,
Цей біль її не покидає,
Про себе знать дає щораз.
Сильнішими обра́зи роблять,
Велика станція «Війна»,
Та ми її не замовляли.
Її замовив сатана,
Ми цьо́го зовсім не чекали.
Доро́га в кожного своя́,
І нею змушені ходити,
Її не змиє течія́,
У неї власні колорити.
У кожного своя́ хода́,
(Відповідь на вірш Сергія Ярунського «УКРАЇНЦІ ТРИМАЮТЬ НЕБО»)
УКРАЇНА НЕ ХОЧЕ ВІЙНИ́!
Хоче в мирі і злагоді жити!
Як позбутися всім сатани?
Які ще моли́тви молити?
В мої́й Україні війна,
В мої́й Україні вбивають,
Воює раschиsт-сатана,
Та зрадники їх прославляють.
В мої́й Україні терор,
