Королева Гір Клавдія Дмитрів
Всевишній, мо́лю, вбережи,
Закрий від ворога щитами,
Нам шлях безпечний покажи,
Благаю, зглянься Ти над нами.
( Володимиру Розуменку з нагоди Дня народження )
Ще рік один дарований Всевишнім,
Його Госпо́дь для нас приготував,
В весняну по́ру, як розквітли вишні,
Його у Вашу скриню він додав.
Жене́мо нечесть з України,
Що ро́бить з матінки руїни.
Госпо́дь поможе їх прогнати,
А оркам й в пеклі не сконати.
Жене́мо ра́зом орків клятих,
Війна давно обрала Україну,
Чому́ ж її сягнула дорогу́?
Сягнула й зруйнувала східні сті́ни.
За що ж вона дісталася врагу?
Україна – це Європа,
Й світ давно це визнає́,
Де не буде раschотопа,
Це нам віри додає.
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
Сон-траву я посіять хотіла,
Щоб приспала все горе й війну.
Вічним сном спать орда та воліла,
Аби нам не відчуть полину.
Ми з України, друзі, всі,
Вона буяла у красі,
Та ворог неньку став палить,
Вона і нас усіх болить.
Болить душа́ за рідний край,
Звучить-звучить моя́ віолончель,
І сми́чок гладить ніжно її стру́ни.
Вона, немов красуня Мармазель,
Що покрутила ко́лесо фортуни.
Звучить вона і зовсім не стиха́,
Птахи́ співають, та уже не так,
Хоча весна квітує ніжним цвітом,
Велика кількість ордівських атак,
Все всіяно снарядами, як житом.
Постійно ллється пісня голосна́,
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
