Королева Гір Клавдія Дмитрів
Мої́ літа вплітаються у скроні,
Намисто і мереживо плету́ть,
Там кожен з них, неначе на долоні,
Й пові́смо все щодня вони пряду́ть.
Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.
ДРІМАЄ БІЛИЙ ЛІС
Дрімає білий ліс під снігу пеленою,
І сонце променем торкається його.
Дрімає білий сніг, але дріма з журбою,
Й давно чекає він пробудження свого.
В думках ми відганяли чорні дні,
І як могли, усі ми це робили,
Рідненька Україна у борні́,
Раschиsти неньку всю живцем палили.
Прийшли раschиsтські не́люди до нас,
Коли закі́нчиться війна –
Зійде́ над нами сонце МИРУ,
Про це співатимем в піснях,
І про любов до кра́ю щиру.
Голодомор...страхіття, жах,
Голодна смерть, бажання жити...
Всі вікна у запалених свічках ,
І мій обов'язок теж свічку запалити.
Голодомор...і смерть же не одна,
Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Я покажу́ вам ті усі руїни.
Ви світові про все це розкажіть,
Повідайте про рани України.
Бажаю всім зустріти ЗАВТРА,
Та й всім сьогодні провести́,
Бо з нами Бог і з нами правда,
Із молитов вінок сплести́.
Бажаю більше не почути,
Доро́га в кожного своя́,
І нею змушені ходити,
Її не змиє течія́,
У неї власні колорити.
У кожного своя́ хода́,
Іде старенька з вузликом в руках,
Іде вона, поволі шкандибає,
Життя перебирає все в думках,
І сивина з-під хустки виглядає.
Це все багатство, що дісталось їй,
Життєва стерня́ й срібні ро́си,
І збіжжя на ній золоте,
Життя побілило вже й ко́си,
Ще й стрази у нього вплете́.
Життєва стерня́ пожовті́ла,
ДОЛЯ УКРАЇНИ
