Королева Гір Клавдія Дмитрів
Коли закі́нчиться війна –
Зійде́ над нами сонце МИРУ,
Про це співатимем в піснях,
І про любов до кра́ю щиру.
Потвори знову нас атакували,
Влучання є в будинки житлові,
Страху́ і горя люди знов зазнали…
Чи лідери це бачать світові́?
Минуло літо, які та весна,
Не встигли озирнутись, як минуло,
Та не минула клята ця війна,
І вічним сном раschиsтсько не заснуло.
Всевишній, Україну бережи
І відведи від нас усіх ординців,
І шлях до перемоги нам вкажи,
Врятуй, Всевишній, мо́лю, українців.
Нам поможи піднятися з руїн,
Жене́мо нечесть з України,
Що ро́бить з матінки руїни.
Госпо́дь поможе їх прогнати,
А оркам й в пеклі не сконати.
Жене́мо ра́зом орків клятих,
Нема ні світла, ні води́,
Тепла́ нема в оселях,
Накоїв ворог нам біди́,
І небо видно в стелях.
Неначе айстри, квіти на камінні,
Мов хризантеми ніжні, наче сніг,
Такі красиві, але ж не осінні,
Мороз таке зробити тільки зміг.
Красиві, пишні, мов в саду́ на клумбі,
Ти йдеш, любий сину, за неньку-Вкраїну,
За землю святую ідеш ти у бій,
В молитві думками до тебе я лину.
Виконуєш гідно обов’язок свій.
За землю святую в бою з ворогами,
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був,
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.
СМІХ І СЛЬОЗИ
Ми часто плачемо крізь сміх,
І сміємо́ся ми крізь сльо́зи,
Бо щось покликало на гріх,
А десь в душі́ вирують грози.
Спаси, помилуй, Господи, й прости,
Що ще не всі увірували в те́бе.
Цей хрест війни нам поможи нести́,
Нам Твоя поміч, як ніко́ли, треба.
Всевишній, я молю́, нас зрозумій,
