Королева Гір Клавдія Дмитрів
(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ЗІТРЕМ ОРДУ»)
Зітре́м орду й не пошкодуєм,
Вони не гідні в світі жить,
Вкраїну-неньку відбудуєм,
За неї в нас душа болить.
Немає більшої нава́ли,
Як та орда, яка прийшла,
На цій землі їх не чекали,
Та ця мерзота нас знайшла.
Раschиsти – не́люди ввірва́лись
Одягнутись би в щастя наза́вжди,
Й те вбрання ні на мить не знімать,
І про нього скрипаль вже заграв би…
Наче скарб, берегти й цінувать.
Це вбрання з-поміж всіх особливе,
Зітре́м орду за Україну,
За кожен клаптичок її,
За кожну вбитую дитину,
Сади́ й зеленії гаї.
Зітре́м орду за нашу неньку,
Щоб ви усі, тварюки, поздихали
За те, що руку ви на нас підня́ли!
Смердючії убивці ви, раschиsти,
Вам мариться Бандера і нацисти.
Закохайся у мене ти знову,
Та не в ту, яка бу́ла колись,
Розпочнімо душевну розмову,
Та таку, щоб бажання злили́сь.
В крижаному царстві місто потону́ло,
Гі́лочки-буру́льки із дерев висять,
Кожної зненацька чарами торкнуло,
В одязі-крижинці всі вони стоять.
Цю красу створила нам усім природа,
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
Нема в ординців тих ракет,
Які убили б нашу віру.
Для вбивців ми -пріоритет?
Ми на життя даєм офіру!
Згасає день, згасає він щомиті,
У море вийшли вражі кораблі,
А ми любов’ю з’єднані й сповиті
До України, рідної землі.
Чому́ полин їмо ми замість меду
На Богом даній рідній нам землі?
В обі́йми орків ру́ки не розве́ду.
Ви про́кляті наві́ки, москалі!
Невже святого зо́всім в вас немає?
У кожного осінь своя,
У кожного свої простори,
У когось – ще й літо буя…
Чому все по-різному доле?
У кожного барви свої,
