Королева Гір Клавдія Дмитрів
Я кави філіжанку приготую,
Зварю́ її з любов’ю на зорі́,
І на місточок знову попрямую,
Який через струмок, що у дворі.
В повітрі заснує́ться павутина,
Живий ланцюг утворимо в душі́,
З’єднаємо думками СХІД і ЗАХІД,
Хай землю ріжуть тільки лемеші́,
В повітрі замість куль літають пта́хи.
Живий ланцюг… У ньому сила й міць,
Хотілось почути мені на світанні,
Що МИР вже настав, ПЕРЕМОГА прийшла,
То й спати лягала у цім сподіванні,
Та клята війна но́ві жертви знайшла.
Хотілось дізнатись, що вже не стріляють,
В житті моє́му теж буває всяке,
В житті моє́му теж буває біль,
Життя – це чорно-біле… це двояке,
У ньому рани… сиплють на них сіль.
Чубинський, батьку вічних слів,
Ти був етнографом, поетом,
Словами ти торкнутись вмів,
Немов невидимим предметом.
Вкраїна у душі жила,
Сон-траву я посіять хотіла,
Щоб приспала все горе й війну.
Вічним сном спать орда та воліла,
Аби нам не відчуть полину.
Ти йдеш, любий сину, за неньку-Вкраїну,
За землю святую ідеш ти у бій,
В молитві думками до тебе я лину.
Виконуєш гідно обов’язок свій.
За землю святую в бою з ворогами,
Хуртовини, заметілі,
Сиплють сніги білі-білі.
Наче провалилось небо
І Різдво таке, як треба.
Україна – це Європа,
Й світ давно це визнає́,
Де не буде раschотопа,
Це нам віри додає.
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.
Ой, прийде до нас Меланка
Козу поводити,
Та нам треба тій кізоньці
Якось догодити.
Вона хоче капустини,
Ми часто плачемо крізь сміх,
І сміємо́ся ми крізь сльо́зи,
Бо щось покликало на гріх,
А десь в душі́ вирують грози.
