Королева Гір Клавдія Дмитрів
Нехай душа співає без упину,
Й та пісня лине у світи, у даль,
Нехай шука для радості зернину,
А му́зику заграє хай скрипаль.
Бути жінкою – мистецтво,
Бути жінкою – це дар,
І не за́вжди це кокетство,
Й не потрібна сила чар.
Бути жінкою – творіння,
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
– Йди, сестрице, уже на спочинок,
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Ми йдем у бій із окупантом,
Госпо́дь нам сили додає,
Нам лиш Госпо́дь стає гарантом,
Бо він нам руку подає.
Так день за днем в боях із орком
З по́ля бо́ю не всі повертають,
Повертають додому не всі,
Сво́ї го́лови там і складають
І вмиваються ж бо не в росі.
Я із тво́їх джерел, земле, воду пила́,
Я пил́а ту цілющу водицю,
Мене доля у сад навпросте́ць повела́,
Там, де викопав тато криницю.
В тій воді чародійная сила,
ПРОЩАЛЬНА МИТЬ
А ЛИСТЯ СИПАЛОСЬ ДОДОЛУ
Відчулась казка скрізь осіння,
Яка до себе кличе нас,
Прекрасні в осені творіння,
Калини вогник не погас.
Я кави філіжанку приготую,
Зварю́ її з любов’ю на зорі́,
І на місточок знову попрямую,
Який через струмок, що у дворі.
В повітрі заснує́ться павутина,