Крістік Хрустік
гідність-це те,що так легко втратити.
її можна пропити,програти,продуріти.
ти можеш сам для себе вибирати
бути лайном чи після себе слід лишити.
у навколишніх наших містах і селах,
людське щастя витіснює крах і бруд.
влада губить нас, а земля весела
ти створений бути вільним,
ти маєш право
курити і пити чай.
та не зливайся із масою
такою одноманітною.
ніколи себе не втрачай!
спробуй змінити це життя,
поки воно тебе не спинило.
Завтра обману не буде,
Ми про все забудем.
Підем блукати полем-цвітом,
Стрибнемо в осінь через літо.
Побудуєм собі нове майбутнє
І сенс у цьому зовсім відсутній.
Ми будем просто лежати як зорі.
Я не відома, і не зірка Голівуду,
Не бачать і не чують всі моїх віршів.
Не зхожу з розуму від благ і блуду,
А лиш тихенько проникаю до душі.
Якась невиразна жага до слави
Не є для мене стимулом життя.
Я дивна суміш і мої всі сплави
гідність-це те, що так легко втратити.
її можна пропити, програти, продуріти.
людське щастя витісняє крах і бруд.
Не треба слів, давай мовчати.
Це все-життя, а ми в нім люди.
І часом коли хочеться збрехати,
Подумай ти, що потім буде.
Чи треба тобі в щасті, а чи може в горі
Та спокуса, що приведе до грішних дій?
Ми всі тут рівні, всіх брехня нас губить.
Я докурюю останню сигарету,
Мені боляче та я не плачу знов.
Усе в минулому, усе вже стерто,
І “Портвейн” уже потрапив в кров.
У дзеркалі стоїть вона-минула,
А у реальності існую я.
Вона померла, назавжди заснула,
Залишила мені своє імя.
Відокрем мене, як слово у реченні,
Постав просто кому.
Ми з тобою давно приречені,
Гвалтуємо свою втому.
Розділи мене комою від реальності
І я більше не повернусь.
Від поцілунків, обіймів, банальності
так, я дивитимусь на тебе
і відчуватиму твоє тепло
мені нічого більш не треба,
аби ти і щастя тут було.
у тебе такі неймовірні очі
і погляд твій мене заполонив.
я не відчеплюся допоки
молись
і може час тебе пробачить.
а я уйду
не может быть иначе.
my hope is broken, I want fly
your pain will let you die.
заткнись
розірви мене навпіл
порви мене в шмаття
ми настільки нещасні
і настільки багаті
здається,що досі
ми шукали нас
і вся радісь нас просить
чому б мені не стати вітром?
чи словом,що лунатиме далеко?
променем сонця,невмирущим світлом?
чи небом,де летітиме лелека?
стати б силою святого одкровення
чи може подихом морозяного ранку?
хочу,щоб в мені жило натхнення,