Крістік Хрустік
Я не відома, і не зірка Голівуду,
Не бачать і не чують всі моїх віршів.
Не зхожу з розуму від благ і блуду,
А лиш тихенько проникаю до душі.
Якась невиразна жага до слави
Не є для мене стимулом життя.
Я дивна суміш і мої всі сплави
Стій. Нам варто зупинитись.
Ти вже достатньо розпізнав мене,
А я просто хочу звільнитись.
Ти створив в мені дурне й сумне.
Йди,тримати вже набридло
І вітром хай думки у слід здуває.
А те, шо було просто остогидло,
Завтра обману не буде,
Ми про все забудем.
Підем блукати полем-цвітом,
Стрибнемо в осінь через літо.
Побудуєм собі нове майбутнє
І сенс у цьому зовсім відсутній.
Ми будем просто лежати як зорі.
чому б мені не стати вітром?
чи словом,що лунатиме далеко?
променем сонця,невмирущим світлом?
чи небом,де летітиме лелека?
стати б силою святого одкровення
чи може подихом морозяного ранку?
хочу,щоб в мені жило натхнення,
ти створений бути вільним,
ти маєш право
курити і пити чай.
та не зливайся із масою
такою одноманітною.
ніколи себе не втрачай!
спробуй змінити це життя,
поки воно тебе не спинило.
так, я дивитимусь на тебе
і відчуватиму твоє тепло
мені нічого більш не треба,
аби ти і щастя тут було.
у тебе такі неймовірні очі
і погляд твій мене заполонив.
я не відчеплюся допоки
ти – муза, та я чомусь тебе втрачаю.
ти десь блукаєш між моїм і не моїм…
і що робити я давним-давно не знаю,
в зимовім серці – літні грози й грім.
мені б хотілося тебе кохати,але ти
вже не один у серденьку та горі свому
і вже не боляче, а хочеться втікти,
гідність-це те,що так легко втратити.
її можна пропити,програти,продуріти.
ти можеш сам для себе вибирати
бути лайном чи після себе слід лишити.
у навколишніх наших містах і селах,
людське щастя витіснює крах і бруд.
влада губить нас, а земля весела
Не треба слів, давай мовчати.
Це все-життя, а ми в нім люди.
І часом коли хочеться збрехати,
Подумай ти, що потім буде.
Чи треба тобі в щасті, а чи може в горі
Та спокуса, що приведе до грішних дій?
Ми всі тут рівні, всіх брехня нас губить.
Життя… воно таке мінливе..
Ще вчора стрибнуло зі скелі вниз.
Сьогодні – вже прекрасне і щасливе,
Створює в тобі новий каприз.
Для всіх є щастя у житті,
А ми у ньому, як у мрії.
Колись в своєму забутті,
Я раз вже втратила надії.
а я пишу й писати буду….
люди, пиво…і трава…
не забуду…
може з блуду
перетворю все в дива.
захлинатись від дихання
і ридати від свободи…
помилки, стежки, страждання
тремти над подихами ночі,
згорай при спалахах дня
і просто відкрий свої очі,
щоб навколо крутилась земля.
перестань! припини! зупинись!
дочекайся своєї зупинки,
бо коли вже прийде чийсь кінець