Парфен Венчишин
Не читаю я ані Біблію, ані Тору,
і не бачу сенсу продовжувати ці розговори,
ніби на людину можна націпити штрих-код чи ярлик,
поєднати з цима, одділивши від інших усіх.
Не розумію, яким пак робом
Оком добрим бачити —
задача над задачами.
Щоби подобрішати,
світлим оком виджу я.
Зáтички в вухах —
та й без того геть глухо.
Глухо... Оглухли міста, селища, пáрки.
Біля пристані силует чорної барки.
Вічовий колокол замінили елітарним Біг-Беном.
Не сидів я в компанії чорних лісобаронів
і блокфлейті віддам перевагу над пукаючим саксофоном.
Патогенна мікрофлора в кишковику — наслідок зради ближніх.
Бабуся купує напівфабрикати по мниманих знижках,
гадаючи, скільки прожито й скільки лишилось?
Кожен день — Провидіння непередавана милість.
Не співець вишневих садочків,
інший дух і почерк.
Ідуть іще невиліковні хвороби та віруси,
і проти них люди виявляться повністю беззахисними.
Імунітету катма, і що більше пхайся
пігулками — тільки ближче коронавірус і канцер.
Серед тих, кого змило сорокаметровою хвилею
під час цунамі 2011 року і вибуху Фукусíми,
я був хлопчиком п'ятирічним, і йдучи над піщаними берегами,
міцно тримався за ручку японської доброї мами.
Завила сирена. Сирени. Диктор стривожено щось лопоче.
Розрядився. Не вистачає заряду.
Задовго плавав по морю пам'яті користолюбним піратом,
вимагав собі дивідендів та авторитету як плату.
Під старість не вистачає заряду.
Стукнуло шістдесят — навалився страху смерті некрополь.
Сніг лягає товстими пластами
на землю десяти тисяч розтрощених армій.
Ні пам'ятника тобі, ні могилки.
Дерева над полем гілками похитують.
Не розповідайте мені
Що більше розраховуєш, то жалюгідніше плід.
Від великого розуму — великий шмат бід.
Гійом Аполлінер — талановитий безбатченко?
Спробуй сказати хоча б щось однозначно.
Комплекс Едіпа,
химерні бесіди з Пікассо в майстерні.
Чи то бездара, чи то невизнаний геній.
Краса, що бундючиться, то не краса —
щось інше, чому ймення надто відоме.
