Парфен Венчишин
Не співець вишневих садочків,
інший дух і почерк.
Тільки кола водою від політичних маніпуляцій,
ігри в те, чому рано чи пізно розпастися.
Нав'ючений віслючок
журливо шкандибає по шляху...
Ліхтар погашено
битвою при Наґáшіно.
Початок вогнепальної ери, чи не так?
І за спиною — монах-єзуїт, тайний враг.
Занадто не буркоти.
У кожного свої хрести.
Не виміряти їх, не обійняти побіжно.
Люби ближніх
так, щоби на совісті не темніло ні плями.
І Матінка Божа із нами.
Думка тече розтопленим воском...
Кондового обивательства позбавитися непросто.
Незчувся, як день обважнів на лопатках.
Піддивляєшся в дзеркало стривожено і покрáдьки.
І не треба над міру бути прометним,
щоби вірно розставити пріоритети:
спочатку людина,
решта — опісля.
Все інше — задніх мислей кайфова логістика.
Щоби позбавитись кругового маразму,
запам'ятай, що несказане більше за сказане.
Бути незбáгнутим краще,
критики не спрацює репресуючий важіль.
Що більше розраховуєш, то жалюгідніше плід.
Від великого розуму — великий шмат бід.
Добрі люди і народи
автентичні, безподобні!
Ні найменшої злостинки.
Менестрелі, міннезінгери,
тайноспівці і поети —
пречудово! Велелепно!
Дух миру залякує, підступно погрожує?
Немає нікого могутніше Матінки Божої.
Диверсія прогорить, зв'язки не спрацюють у ворога.
Єдина сила і влада — у Доброго Бога.
Учні слухали лекції латиною,
грецькою і давньослов'янською,
що не завадило їм на порох по виході строку розпастися.
Знайти би стовпи, що не зваляться і посмертно.
Тільки страх робить людину безвольною жертвою.
