Парфен Венчишин
Мають владу зачинити міста,
бо зачинені очі й серця.
Зовнішнє бачиться як прибільшена копія
внутрішнього, допам'ятно нáглухо схлопнутого.
Сніг лягає товстими пластами
на землю десяти тисяч розтрощених армій.
Ні пам'ятника тобі, ні могилки.
Дерева над полем гілками похитують.
Не розповідайте мені
Лупцювали нас поліцаї
гумовими дубцями,
за те, що не хтіли співпрацювати з властями.
І як охрестять добряче по спині і черепочку —
взнаєш Провидіння непоясненно юродивий почерк,
Хоч на своїх би помилках вчитися,
перебороти спокусу пихатого судочинства.
Когось спіймали і б'ють у нічній підворотні.
Скоротилось життя і без того коротке.
Не вилікують від зла ні ґрати, ні поліцейські кийки —
навпаки, синку мій, навпаки.
Війну роздмухує вирячений сморчок-олігарх.
Порожні голови похитуються.
Передсуд гірше, ніж шибениця.
В двобої з ворогом не розгубитися б.
Дівство дарує імунітет стовідсотковий
проти епідемій від натовпоелітарного Ієгови.
Дівство — моря натхнення і неминущої радості,
розпал серця до надможливого градусу
серед сонного болота мегаполісних хомосапієнсів.
Тишина. День починається ніччю.
Погамовується мегаполіса поквап панічний.
Ти де, на тринадцятому поверсі чи на першому?
Мир. Спокій непорушний, безмежний.
Зупиняється награний повсякденно сценарій.
Пліснявою тхне від ваших наук.
Краса, що бундючиться, то не краса —
щось інше, чому ймення надто відоме.
Тільки кола водою від політичних маніпуляцій,
ігри в те, чому рано чи пізно розпастися.
Свобода птиці, що перелітає океани,
у променях сонцесяйних.